Батько знову наповнив келихи.
– Найголовніше для мене, щоб ви були здорові, – знову дуже серйозно сказав він. – А все решта якось буде… – І після того як всі випили, звернувся до Грині: – Слухай, малий, а може тебе на Фірму влаштувати? Якщо з аспірантурою такі справи, чого там мучитися? А так хоч грошей заробиш! Та й нам здібні працівники не завадять… Що скажеш?
Тут прибігла Юлька, наробила галасу і знову тицьнула молодшому Климовському під ніс ляльку.
– Гліша, ідемо, будеш Катю спати вкладати! – Сестра безцеремонно і доволі таки відчутно смикала Гриню за рукав.
– Ти що, не бачиш, що я з Татом розмовляю? – гаркнув Гриня. – Що за поспіх? Зараз повечеряємо і будемо бавитись!
Юлька мовчки подивилася на брата великими вологими очима, забрала ляльку і пішла. Мама незадоволено глянула на сина, теж нічого не сказала і пішла за дитиною. За хвилю вони повернулись разом. Юлька вмостилася на колінах у Мами і пригорнулася до неї. Гриня натягнуто посміхнувся.
– Вибач мене, сонечко… – Він простягнув руку і погладив малу по голові. – Я просто на роботі втомився, нерви щось здають… Зараз ми поговоримо і Катя засне… Ми покладемо її в ліжечко…
– Катя тез втомилась, – раптом сказала Юлька і відвернулась.
Гриня вкотре пошкодував про свою нестриманість. “Чого, питається, дитину образив? Все нерви кляті… Що, не міг нормально відповісти? Ну, смикнула за рукав! Ну то й що? Важливу розмову перебила?! Вона ж маленька ще, їй ляльки на першому місці! І Батьки он тепер які незадоволені… Мовчать, бо я теж їх син. Ще й блудний трохи…”. Необхідно було змінити тему.
– Не сердись, маленька… – ще раз перепросив Гриня і одразу жваво спитав: – Так що ти там, Тато, говорив про Фірму?
Батько покинув справи в тарілці і зиркнув на сина.
– Та влаштовуйся на Фірму, кажу, – буркнув він. – Бо твій Інститут і Група ця тебе з розуму зведуть… Подивись на себе: ні грошей, ні задоволення від праці, ні результату її же ж… Ходиш в потертих джинсах, патлатий-волохатий… А тобі, сина, одружуватись невдовзі треба. Принаймні, здалося б… Так що ти подумай над моєю пропозицією.
Гриня на мить замислився.
– Як би це вам пояснити… Дарма ви так про мій спосіб життя. Я мушу спробувати! Інакше це завжди буде переслідувати мене. І років так в п’ятдесят я, дивлячись на власний розкішний автомобіль, “нафаршировану” всілякою всячиною квартиру, зрозумію, що схибив, що звернув не туди… І здивуюсь, і недовірливо скажу собі: “Хіба це все, на що ти виявився здатним?”. Звичайно, одразу ж заперечу, вирішу все налагодити… – Гриня зітхнув. – Але тут виникне звідкілясь таке собі слівце “пізно”… Я мушу спробувати, – тихо закінчив він.
Хлопець відпив вина і скрушно похитав головою.
– Так що на рахунок Фірми – дякую, але наразі… Розумієш, Тату, я зараз в Інституті відпрацював – і вільний. Ніякого понаднормового навантаження, жодної роботи додому… І залишається час на Групу. А як піду на вашу Фірму – ну, ти сам знаєш… Тут в мене зараз два варіанта – творити або заробляти. – Він знову відсьорбнув з келиха. – Хоча, можливо, “творити” – сказано занадто голосно…
Батьки переглянулися.
– Ми знаємо, сина, – сказала Мама. – Ми все знаємо. Не марнуй здібностей. А з грошима ми тобі завжди допоможемо, не турбуйся… – Мама посміхнулась. – Наливай, Батько, за талант вип’ємо!
Родина підняла келихи. Гриня сумно посміхнувся, згадав старий вираз про те, що талант неможливо пропити і випив до дна. Мама понесла задрімавшу Юльку в ліжечко. Гриня з Батьком деякий час сиділи мовчки.
– Ти, Григорій, приїжджай частіше, – врешті порушив тишу Батько. – Я все розумію: молодість, купа планів, дівчата, друзі… При окремому від батьків житлі, певній фінансовій незалежності це просто казка! – Батько посміхнувся. – Знаю, знаю, сам такий був… Та все-одно приїжджай. Сестра за тобою постійно питає, Мама теж переживає “що ти їв і де ти спав”, образно кажучи… Та і я хвилююся, ти ж мій син, як-не-як! Домовилися? – з дивною безнадією запитав він.