Гриня посміхнувся.
– Домовилися, Тату. Нема питань…
Батько теж посміхнувся і Гриня зрозумів, що його слова були надзвичайно важливими.
Надзвичайно.
…Вночі Климовському знову примарився той же сон. Тільки от цього разу маленька золота дівчинка з голосом Маркіти сама підлетіла до Грині, зробила чудернацьке “па” в повітрі і всілася на простягнуту долоню хлопця. Створіння сердито вперлося рученятками в боки.
– Брехло! – дзвінко крикнуло воно.
– Хто? – перепитав здивований Гриня.
– Не наривайся на рифму! – гнівно запищала дівчинка. – Сам знаєш! – І, змахнувши сонячними крильцями, пурхнула вверх, залишивши отеретілого хлопця наодинці з чорним коридором…
РОЗДІЛ 8
– Ну що, гайз, коли завтра збираємось? – закурюючи, запитав Гриня.
Але Група курила і мовчала. Два тижні пролетіли як один день. Ніби все підтягнуто, зроблено і відпрацьовано. Михась не перекручує “соляків”, Павлік не гальмує, Фашист не збивається, а Гриня не забуває текстів. Все одно страшно. Всім не по собі. Бо вже не раз бортували на рівному місці, не раз казали: “Ви молодці, але ще попрацюйте…”. Це означало “ваша музика – некомерційна”. Дивно, в цілому світі подібний стиль прогресує, а в нас… В нормальному суспільстві Музика робить Гроші, а тут… У-у-у, Країна!
– А на яку годину саунд-чек? – глухо поцікавився Дімон.
– Виступ починається о восьмій вечора, – відізвався Гриня, – значить десь біля шостої здалося би вже там бути…
– Тоді давайте тут на половину п’ятої, – запропонував Студік. – Якраз інструменти складемо, “шланги” позмотуємо і поїдемо.
Гриня нахилився до попільнички і загасив недопалок.
– Може, раніше трохи? – випускаючи залишки диму, сказав він. – Десь на півчетверту… Дімон, Михась, з роботи відпроситесь? Ще би програму раз прокатали…
На цьому і зупинилися. Климовський ще поцікавився чи хлопці попередили своїх друзів, на що отримав відповідь, що друзі були повідомлені і, натомість, дуже цікавилися можливістю безкоштовного входу в “Гайку”. Гриня подумав, що ніхто, мабуть, не прийде і трохи розстроївся. Але одразу ж заспокоївся, коли почув від Михася, що Маркіта обіцяла прийти.
Група ще раз мовчки перекурила і розійшлась по домівках. Гриня і Михась цілу дорогу додому мовчали.
Завтра було занадто близько.
* * * * *
Гриня дивився крізь трамвайне вікно на різнокольорові вулиці Міста. Яскраві вітрини бутіків, суворі вивіски нотаріальних контор, сірі державні установи, багаточисленні продуктові магазини, вуличні продавці, перехожі, автомобілі, маршрутки – Місто кипіло прямісінько перед замисленим юнаком. Поруч стояли Михась, Фашист і Студік. Їх настрій був веселішим. Михась жартівливо називав Циммера “халявником” і казав, що “фашистам завжди таланить”. Свої випади він аргументував тим, що лише Дімону ніколи не треба возити за собою інструмент – ні на концерти, ні на репетиції. Хлопці голосно сміялись.
Гриня краєм вуха слухав Михасеві казки, але думав про інше. Два тижні довбаний метелик, чи хто воно там, йому не снився, а сьогодні на тобі, все спочатку! Проте цієї ночі золоте створіння нічого не сказало, а лише лагідно поскубало хлопця за щоку. При цьому дівчинка дзвінко засміялась, а потім швидко полетіла геть. Нічна гостя не давала Климовському спокою і Гриня постійно думав, що б могли означати усі ці його сни. Він перегорнув вже кілька тлумачників сновидінь – більшість із них гарантували “новини” в зв’язку з подібними крилатими глюками у вигляді метеликів. Які такі новини? Тут таке життя, що кожен день новини… І так знервований Гриня нічого не розумів і від цього дратувався ще більше.
– Чувак, ти не спиш? Нам на наступній виходити, – голос Михася вивів Климовського із стану невагомості.
Гриня подивився крізь Михася, буркнув “угу” і знову втупився у вікно. Розкішне сріблясте авто обганяло товстенький неповороткий трамвайчик. Климовський зітхнув. Гриня знав і розумів, що матеріальне не є основним, принаймні, у цьому житті. Фак, подумав він, але ж як хочеться опинитися за кермом подібної власної цяці! Вдихнути запах шкіряного сидіння, ввімкнути на повну потужність стереосистему і вдавити у підлогу педаль газу!.. А не труситися у цьому забитому чи то людьми, чи то пасажирами трамваї…
– Давайте вибиратися звідси, – буркнув Гриня і хлопці почали обережно протискатися з інструментами до виходу.
Трамвай зупинився, хлопці разом з іншими пасажирами вийшли на вечірню вулицю. Закурили, мовчки переглянулися і, маневруючи у потоці автомобілів, рушили через дорогу до великої сірої споруди, у якій власне і розташовувалася “Гайка”. Прискіпливо роздивилися власну афішу біля входу, повикидали недопалки і увійшли.