…Маркіта і Гриня лежали, обійнявшись, під клітчатою ковдрою на старенькому диванчику. Слабке місячне сяйво та відблиски вуличних електричних ліхтарів протікали крізь фіранки і ніжно, навіть якось трохи по-підлабузницькому, омивали прикриті тіла молодих людей. Гриня замислено курив, час від часу механічно збиваючи попіл, і дивився на танцюючі по стелі тіні велетенських дерев. Дівчина теж мовчала і перебирала у пальцях світле волосся Климовського.
– Гринька, хіба так буває? – нарешті озвалася вона.
– Як “так”? – перепитав виведений із напівтрансу хлопець.
Мар’яна сперлася на лікті і спробувала заглянути крізь напівтемряву помешкання у очі Грині.
– Не знаю… – невпевнено сказала дівчина. – Так… Ще зранку я була твердо переконана, що весь чоловічий рід – суцільна сволота. А зараз я лежу гола у ліжку хлопця, якого бачу вдруге у житті!
– Щось ти занадто часто згадуєш порядковий номер нашої зустрічі, – незадоволено буркнув Гриня. – Тебе це так непокоїть?
Маркіта загорнулася у ковдру і сіла на дивані, по-турецькому схрестивши ноги.
– Ти не зрозумів мене, – тихо сказала вона. – Я спробую пояснити… Ніколи б не повірила, що таке може трапитися зі мною… Після усього, що… Розумієш, Гринька, я взагалі-то не відношусь до людей, які захоплюються творчими особистостями…
– Між іншим, я їх теж не дуже люблю, – втрутився Климовський.
Маркіта показово-сердито ляснула його по плечу.
– Не перебивай мене! Я й так слів добрати не можу. Так от, на чому це я зупинилася… Я не відношусь до людей, які захоплюються творчими особистостями і маю на те свої причини. Мій колишній хлопець був ді-джеєм і тому я знаю вашу блядську, вибачай за вираз, мистецьку тусню не зі світської хроніки газет і не з кольорових кліпів MTV… – Дівчина затнулась. – Я любила його, а він відносився до мене як до гарної іграшки. Сам знаєш, по нічних дискотеках багато дівчаток крутиться. Вибір достатній. Одним словом, я була в нього не одна… – Мар’яна знову затнулась. – Пробачала, думала, що це випадкові гріхи, плакала ночами, як остання дурепа… Потім він просто пішов. Сказав, що не хоче обтяжувати себе якимись стосунками і що йому потрібні зміни в житті, нові враження… Мені було дуже гірко. Такі речі не забуваються, Гринька.
Маркіта провела рукою по волоссю Грині і поскубала його за вухо.
– І от, після такого негативного досвіду, я опиняюся у ліжку з музикантом, якого бачу вдруге у житті! Я обіймаю хлопця, хоча зовсім не впевнена, що зранку він, в кращому випадку, не скаже мені: “Дякую, сонце, це було чудово, давай зізвонимось десь так за місяць…”! Слухай, Гринька, я, мабуть, таки збожеволіла… – Дівчина обезсилено лягла біля Климовського.
Гриня обійняв “божевільну” і закурив.
– Дарма ти рівняєш усіх під одну мірку, – за якийсь час тихо сказав він. – Дарма… Хоча… – Гриня глибоко затягнувся. – Наприклад, я теж не люблю ді-джеїв. Хто вони такі? Мажорні хлопчики, що за допомогою багатеньких батечків мали доступ до сучасних принад цивілізації! CD-чейнджери, тарн-тейбли, купа дорогих ліцензованих дисків, супутникове телебачення з провідними музичними каналами… Нічого б ви не зробили без початкової матеріальної бази! – Климовський починав злитися і його голос став різкішим. – Не ходіть по даху, не триндіть у димар! І тепер вони, бач, продвинуті тіпи… А ви, лохи, бренчіть на своїх балалайках! Бренчіть, бренчіть!.. А чим ми гірші?! Наші інструменти теж порядні гроші коштують! І чим мої пісні гірші за їх “бум-бум-бум”?! – Гриня загасив сигарету і прикурив іншу. – І ми, щоб відіграти півгодинну программу, повинні кілька місяців добряче попрацювати, а не зліпити цікаві ідеї на комп’ютері за дві години!
Гриня замовк. Докуривши, він пригорнув Маркіту і вже спокійніше сказав:
– А може мені просто такі погані ді-джеї зустрічались… А-а-а… – Климовський махнув рукою. – Рокерів, втім, я не люблю теж… Більшість із них будуть вважати тебе неуком і рагулем тільки за те, що ти не чув якоїсь пісні Джиммі Моріссона! Про попсовиків, чи то пак – естрадних виконавців, ми з тобою взагалі розуміюче промовчимо…
Гриня сумно посміхнувся.
– Ти маєш рацію, сонечко, “мистецька тусня” – не найкраща компанія. Але трапляються Люди, Митці з великої літери, ті, праця яких не зникає, не тьмяніє, проблематика якої не втрачає своєї актуальності віками… Вони є навіть серед тих же ді-джеїв! Їх Творіння вчать, виховують і примушують думати… До того ж, золота жила завжди була, є і буде оточена тонами непотрібної порожньої породи…