– Не забився, малий? – співчутливо спитав він.
Хлопець сердито подивився на бомжа.
– Все окей, дідуля, – сказав він і закинув останню жовту кульку в пакет.
Проте бомжа, вочевидь, було важко здивувати поганими манерами. Він переклав свою брудну сумку у ліву руку і, обтерши правицю об нечисте старе пальто, простягнув її хлопцю.
– Давай допоможу? – запропонував дідок.
Гриня косо зиркнув на руку помочі, буркнув “Я сам” і неквапом звівся на ноги. Бомж дивився на Гриню дитячим довірливим поглядом. Він опустив руку і тихо сказав:
– Може, пацан, рука моя і брудна, зате сумління чисте…
Дідок розвернувся і повільно пішов геть. Гриня відчув себе незручно. “Він все ж таки допомогти хотів, – подумав хлопець. – Небагато в наш час людей, які взагалі хоча би підійшли…”.
– Шановний, зачекай! – гукнув Гриня і рушив за дідком.
Той злякано повернувся. Гриня, шкандибаючи, підійшов до нього, поставив пакети на землю, дістав з кишені пачку сигарет і простягнув її бомжу.
– Дякую, дідуля, – сказав Климовський.
Бомж глянув на сигарети і посміхнувся.
– Я не курю… – похитав він головою. – Не турбуйся, малий, все гаразд…
Тоді Гриня дістав з пакету два апельсини. Дідок зробив спробу відмовитися від них, але Климовський швидко запхав фрукти йому до сумки. Бомж ще раз посміхнувся, подякував і пішов. Гриня закурив і деякий час дивився йому вслід. Потім підхопив пакети і рушив додому.
Коли хлопець завернув у свій двір, йому кинувся у очі сріблястий автомобіль, що стояв біля його під’їзду. Гриня, проходячи мимо, не без заздрості обдивився його. А я тут з пакетами швендяю, подумав він. Ще й впав… А зараз на четвертий поверх, без ліфту… Гриня зітхнув, підійшов до дверей під’їзду і буквально зіштовхнувся із сусідкою.
– Добрий день, тьотя Люся, – ввічливо привітався Климовський. – З першим снігом вас!
– Доброго дня, Григорій. – Тьотя Люся глянула на пакети. – З базару? – Гриня кивнув. – Ой, Григорій, ти що, впав? Спина вся в снігу!
Тьотя Люся мала звичку цікавитися всім і всіма. Вона жила на першому поверсі, була на пенсії і біля її вікон проходило практично все життя будинку. Не було такого мешканця в цьому домі, про якого тьотя Люся чогось би не знала. Сусіди за очі називали її Довідковою.
Гриня вирішив скористатися моментом і безкоштовною інформаційною службою.
– Тьотя Люся, а це хто собі таку ляльку купив? – запитав він, вказуючи на машину.
Довідкова здивовано подивилася на хлопця.
– Ти, Григорій, неначе на Марсі живеш. Твої сусіди на четвертому поверсі ще два тижні тому квартиру в аренду здали. Чи продали… Якомусь бізнесмену чи щось таке… Я й сама ще не знаю. – Гриня ледь стримав саркастичну посмішку. – Це його машина, напевно, привіз майстрів, щоб ремонт починали…
Гриня обмірковував новини від тьоті Люсі, піднімаючись по сходах. Гм, буду мати “крутих” сусідів… Та що мені з того? Ділити мені з ними щось, чи що? Може, навпаки, спокійніше буде? Побачимо…
Ось і моя, 98-ма. Гриня поставив пакети, порився у кишенях і дістав ключі. Замок по-змовницькому клацнув і квартира прийняла притомленого “хрестовим походом” юнака. З кухні смачно пахло кавою і долинало дівоче мугикання. Маркіта вже прийшла.
Гриня скинув куртку, навшпиньках зайшов до кухні і поцілував Мар’яну в плече. Дівчина злякано обернулась і ледь не випустила з рук горнятко з кавою.
– Климовський, як же я не люблю коли ти так робиш! – з награною образою сказала вона.
Гриня хитро примружився:
– Що саме? Коли підкрадаюся чи коли цілую?
Маркіта засміялась і цмокнула хлопця в колючу неголену щоку. Гриня пригорнув дівчину, потім м’яко вивільнився з її обіймів, приніс з коридору пакети і заходився викладати продукти.
– Тепер ти переконалась, що свої ключі це зручно? – спитав хлопець і отримав ствердний кивок.
Далі Климовський повідав свою ранкову пригоду. Маркіта ніскільки не здивувалась.
– Ти щойно познайомився з Кутузовим. – І, зауваживши здивований погляд Грині, пояснила: – Це наш районний талісман, так би мовити. Його тут всі знають, це ти просто нещодавно тут живеш і ще з ним не стикався. Цікавий дядько… Буває, стане біля хлібного магазину і починає напам’ять читати “Гайдамаків” Шевченка чи “Енеїду” Котляревського. Без помилок, люди навіть перевіряли! І читає допоки йому хтось шматок хліба не дасть. Кажуть, що він був кандидатом, не пам’ятаю щоправда яких, наук, мав посаду, положення в суспільстві… А потім застав дружину з іншим. Розлучення, скандали… Кутузов залишив їй квартиру, звільнився з роботи, опинився на вулиці і якось перебрався у наше Місто. Після всіх цих проблем він трохи поїхав головою. Та ти сам, напевно, бачив… Але Кутузов не буйний. Він тут вже, кажуть, років п’ятнадцять крутиться і ще нікого не скривдив…