Гриня мовчки слухав старого.
– Фігня це все, – зненацька сказав він.
Старий зупинився.
– Ти, я бачу, мені не віриш, – сумно мовив він. – Чи не розумієш. Це твоє право. Але мені все-одно здається, що наша розмова не була марною. Бувай здоровий, Григорій. І пам’ятай, що я тобі сказав про більшість і про те, що якщо довго розчиняти свій осад в горілці, то існує серйозний ризик, що з часом вона розчинить і тебе. Бувай.
Бомж повернувся і повільно посунув в інший бік. Грині чомусь стало незручно. Ні за що образив старого бомжа. В нього й так проблем вистачає, а тут ще й всякі… Климовський вже неодноразово лаяв себе за подібні штуки.
М-да, важкувато жити із слабкою етикою… Дивно, адже мало би бути навпаки!
Гриня закурив і ще раз обдивився притрушені білим пухом багатоповерхівки. Тоді повернувся і гукнув старому услід:
– А чому воно мене не любить?!
Кутузов повернувся.
– Бо ти не з більшості. Бувай…
* * * * *
Гриня повільно піднімався по сходах. „Якщо життя схоже на кіно, – подумав він, – то біля моїх дверей повинна сидіти незнайома вродлива дівчина і нервово курити в очікуванні мого приходу. Або хоча би Маркіта…”. Він піднявся на останню площадку перед своєю сходовою кліткою і поглянув вверх.
Біля дверей нікого не було.
РОЗДІЛ 13
Гриня бездумно дивився на засипану сіруватим снігом таку ж сіру вулицю Міста крізь величезне акваріумне вікно. Піцерія вирувала: сміялась, курила, матюкалась, понтувалась, знімала дівчат і раз-у-раз пищала зуммерами мобільних телефонів. Єдиними ж супутниками Климовського були дві порожні і одна розпочата пляшка пива, блюдце з солоним арахісом і купа недопалків у попільничці.
Гриня не хотів нікого бачити. Не хотів чути. Не хотів розмовляти.
Класний новорічний подарунок, чувак!
“Капітолій” – в десятці.
“P.S.” – в десятці.
Група… дякуємо за участь…
В „Гайці” люблять унікалів. Я знав це завжди. Патлатих, обкурених „митців” з відсутнім поглядом, основним достоїнством яких є те, що вони „не такі”. Хороші, погані, розумні, дурні – байдуже! Головне, щоб не такі як всі. Потруси голою сідницею перед моніторами – клас! Саундтреки до мультиків – супер! Погарчи, Діоген! Це ж ідея, блін! Цього ще не було! Ви, напевне, таланти? Я так і знав. Дайте автограф!..
Парад уродів.
Гриня все розумів. Але полегшення не було. Злість душила хлопця. Він роздратовано закурив. “Капітолій” – в десятці! “P.S.” – в десятці! Що ж це таке в світі робиться?
Хотілося сказати якесь погане і цілком непристойне слово. Причому голосно і цілеспрямовано. Знову все безрезультатно. Знову все спочатку. До слідуючого концерту, фестивалю, будь-якого галімого сейшну! Знову нервуватись, старатись, викладатись на всі сто. Знову і знову.
Знову і знову.
Гриня сумно посміхнувся. Він чомусь пригадав як у Михася посеред концерту на Майдані „поїхала” струна, як Фашист напився перед першим виступом, як Павлік одного разу кадрив якусь неповнолітню дурепу мужньо опираючись на бас-гітару (цікаво, що би сказав на це дідусь Фрейд?)… Все було окей. Тільки безрезультатно.
„Бутерброд” цей завтра… Теж нуль перспектив, скоріше за все. А що робити?..
Ще й ця сволота блискуча вже дістала… Знову щоночі спати нормально не дає. Прилетить, потриндить, потриндить, крикне: „Слабак! Ти хоч пам’ятаєш коли востаннє пісню писав?” чи ще щось образливе, засміється і втече – не наздоженеш. Комаха дурнувата!
І в цю мить біля піцерії з’явився Кутузов.
Він підійшов до смітника, неквапом оглянув його і почав у ньому порпатись. Знайшовши для себе щось привабливе, старий запхав це до сумки і огледівся. Погляди бомжа та хлопця зустрілися. Кутузов підняв руку, помахав хлопцю і посунув геть. Привітальні маніпуляції старого не залишилися непоміченими у піцерії. Вона зашепотіла, загигикала, стиха затицяла пальцями. Гриня розізлився вкрай. Він підхопився, натягнув куртку, підхопив недопиту пляшку, взяв з тарілочки жменю арахісу і вийшов на вулицю.
Кутузов не відійшов далеко. Хлопець швидко пішов за ним.
– Алло! – окликнув Климовський старого. – Юрій Іванович!
Бомж здивовано повернувся.
Гриня підійшов. Старий зацікавлено дивився на юнака.
– Ти щось хотів мені сказати? – запитав Кутузов.
Гриня мовчав, не знаючи як почати.