– Ви мене не зовсім зрозуміли, – так же холодно відповів Гриня. – Пішли, зіграємо для себе. Зробимо таку собі репетицію у новорічний вечір на сцені.
Група переглянулась. Варіант був цікавим. Принаймні, морально це нікого не обтяжувало.
– А що, пішли… – посміхнувся Павлік. – Здихати, так під рок. Хоч потішимось. І я басом заодно помахаю, може мене яка кобила захоче…
Група засміялась. Настрій покращився. Справді, сьогодні вони зіграють для себе. Не для Салатова, Фігатова, примарної фортуни чи людей, які прагнуть видовища. Для себе.
Тут конферанс закінчив словесно поносити і заволав, невдало наслідуючи промоутерів на боксерських поєдинках:
– Гру-у-у-у-у-упппппа-а-а-а-а!!!
Зал заволав.
Хлопці стрімко піднялись на сцену.
Ось і вона. Сцена.
Бля, знову якийсь прожектор очі сліпить…
Повний зал. М-да…
Штекер в весло.
Медіатор за панель.
Бум-бум. Фашист на місці.
Гриня провів пальцями по струнах і вони приємно відгукнулись у динаміках. Він обернувся і отримав ствердні кивки – всі готові. Климовський підійшов до мікрофону.
– Ку-ку, малята, – змовницьки сказав він у зал. – Бавитесь?
Публіка заволала. Павлік почав басову партію.
– Ну, тоді давайте бавитись разом! – гукнув Гриня.
Фашист вступив в ритм. Михась, давай… А от тепер – я!
– Ви молодці, – сказала Маркіта. – Просто молодці.
Гриня і дівчина повільно йшли засипаною снігом вулицею. Звідусіль лунали веселі вигуки, пахкали поодинокі доопівнічні святкові петарди та фейєрверки. Місто гуляло на повну, проводжаючи Старий рік.
– Та буде тобі, – Гриня, закурюючи, переклав пляшку шампанського, добуту у барі „Бутерброда”, під пахву. – Були же ж лажі…
Маркіта відмахнулась.
– А-а-а… Звичайно були. – Вона вчепилась Климовському в руку і притиснулась до нього. – Але ваш виступ – це було щось із чимось. Така-а-а енергетика в зал лупила! Ти бачив, як народ казився? От-от. Круто було. А лажі… Ти ж сам колись казав, що живий звук крокує з ними поруч.
Гриня промовчав. Йому не хотілося зараз обговорювати цей виступ. Ейфорія минула. Це було те, що називають „пощастило”. Вони могли збитися, заплутатися і налажати у будь-який момент… Цього не сталося. І слава Богу. Тепер Климовського пересмикувало при згадці про „Бутерброд”, Салатова і умови на сцені. Він подумки перехрестився і викинув недопалок.
Та й навіщо, скажіть будь-ласка, було думати хлопцю про минулий виступ? Він йшов до затишної оселі з дівчиною, яку кохав, і пляшкою шампанського під пахвою за сорок п’ять хвилин до Нового року. Через півгодини вони мали зайти до хати, ввімкнути телевізор, стрільнути шампанським в стелю і зустріти свято у теплому ліжку! На фіга Климовському зараз згадувати Салатова?!
Гриня знову закурив. Павлюша, Михась і Фашист залишилися у „Бордері” молодити самотніх дівчат. Вони особливо не переймалися тим фактом, що їх фронтмен кудись іде. Їх ейфорія тільки починалась – в цей вечір вони були зірками. Гріх не використовувати такі моменти.
Гриня зупинився і взяв Маркіту за руку.
– Миша, прояви сентиментів нападають на мене рідко, так що слухай уважно… – Дівчина запитально заглянула йому у вічі. Климовський затнувся. – Я… Ну… Миша, я дуже тебе люблю…
Маркіта по-дитячому пригорнулась до нього.
– Я теж тебе люблю, Гринька, – прошепотіла вона.
Гриня обійняв дівчину. Він подумав, що це, можливо, один з найщасливіших моментів у житті… Але все рівно я це зрозумію лише років через двадцять. Климовський зітхнув.
– Маркіта, треба йти… – Він посміхнувся. – Бо зустрінемо Новий 200N-ий рік прямо тут, на вулиці. А нам ще слід фрукти помити і порізати, келихи протерти… І президента, звісно, послухати, що він там нам знову натрусить… А потім – всі в ліжко! Там будуть мишей за вуха гризти!
І Гриня легенько вкусив дівчину за вушко. Та кокетливо скрикнула, засміялась і з криком: „Маніяк! Маніяк!” побігла по вулиці. Климовський теж засміявся, поправив кофр з гітарою на плечі і побіг за Маркітою.
РОЗДІЛ 15
Пройшли Різдвяні свята, наближався початок лютого. Група „ударно” відпочила і нарешті зібралася на репетицію. Після жорстокої пиятики згадалася обіцянка Салатова, тож Гриня вирішив зайти і нагадати йому про концерт на День Святого Валентина. Вже би здалося макетувати афіші і розклеювати їх по Місту. Здалося би „Бутерброду” подумати на рахунок оренди концертної апаратури та інших організаційних питань… Бо питань було багато.
Климовський зателефонував Салатову і домовився про зустріч. „Діяч мистецтв” був не в захваті від дзвінка Грині (це було чути по голосу), проте призначив час прийому. І от, Климовський Григорій Ярославович, замотавшись шаликом майже по самі очі від холодного зимового вітру, підходив до, такого непоказного зранку, приміщення „Бордера”. Біля будинку він зупинився перекурити і ще раз усе обміркувати. Гриня затягнувся і закашлявся: клята застуда не минала вже десятий день. „В мене і зараз температура десь 37,2 напевно”, – пригнічено подумав хлопець, пожбурив в сторону недопалок, виссякався і зайшов в клуб.