З роками письменник зрозумів невідворотність соціальних перетворень в несправедливо влаштованому світі і в своїй книжці «Підбиваючи підсумки» (1938) висловив готовність прийняти новий лад: «Тільки сліпий Може не побачити, що життя пролетаріату по великих містах — суцільні злидні й невлаштованість. Важко змиритися з тим, що люди не мають роботи, що сама робота зовсім безрадісна; що вони, а з ними і їхні дружини й дати, живуть надголодь і попереду їх не жде нічого, крім бідності. Якщо зарадити цьому може лише революція, то нехай буде революція і то чимшвидше». А 1940 року, перед загрозою фашистської агресії, він в інтерв’ю, даному кореспондентові «Нью-Йорк таймс», уперше, при всій своїй нелюбові до повчань, привселюдно заявив про моральні норми, про обов’язок перед країною як необхідні умови перемоги над фашизмом. Він засудив угодовську політику уряду Віші у Франції, з нещадною ясністю розкривши суть «дивної війни» й причини трагедії країни, що стала йому другою батьківщиною. У зв’язку з заявою уряду про необхідність за будь-яку ціну зберегти існуючий спосіб життя, він в одній зі своїх статей писав: «Якщо нація цінує щось понад свою свободу, вона втратить свободу, й іронія в тому, що коли найціннішим для неї виявляться комфорт і гроші, вона втратить і їх теж». За наказом Геббельса С. Моема внесено до «чорного списку» найлихіших ворогів «нового порядку».
Уроки історії не минулися для письменника марно, визначивши помірну, але помітну еволюцію «вліво». В останні роки життя він виказував підвищений інтерес до нашої країни, висловлював бажання відвідати її. Та роки й хвороби брали своє і завадили йому здійснити ці наміри.
Якщо в публіцистиці Моем висловлювався прямо й однозначно, то в художніх творах він, вірний певним літературним традиціям та особливостям свого обдаровання, відкидав «лобові» рішення, прямолінійну тенденційність у зображенні дійсності. Більш за все він прагнув бути правдивим і відтворити розмаїтість і складність життя і людських доль. Довіряючи читачеві, не нав’язував йому готових суджень, але підводив до них логікою розвитку сюжетів і характерів, виразними деталями оповіді. У своїй художній прозі С. Моем, як правило, віддавав перевагу манері зовні безпристрасної об’єктивної розповіді. При поверховому сприйнятті це створювало оманливе враження незацікавленості, відстороненості автора. Звідси — нерідкі докори критиків, звинувачення в байдужості, цинізмі, мізантропії. Ті самі звинувачення виникали і з прямо протилежного приводу — у зв’язку з сатиричними тенденціями його творів. Так, сатиричне зображення служителів церкви, літературного середовища, родинних звичаїв та іншого накликало на нього нападки з боку консервативної частини його читачів, котрі добачали в цьому невіру в людину, відсутність позитивних цінностей. Його співвітчизники, що жили в колоніях, нарікали на те, що письменник використав лише негативне з їхнього життя. Насправді письменник мав свою шкалу цінностей, яка не збігалася з нормами його буржуазного оточення.
У кращих своїх творах С. Моем створював таку моральну атмосферу, з якої самі собою випливали недвозначні висновки суспільного характеру. В тому й полягав парадокс літературного портрета цього письменника, втім, характерний не тільки для нього: бувши цілком благополучним буржуазним літератором, він об’єктивно був антибуржуазний, і те, що виходило з-під його пера, знаходило конкретну соціальну адресу. Недарма серед шанувальників Моема на Заході ми бачимо добре знайомі імена. Теодор Драйзер, що в ті роки уже здобув репутацію авторитетного критика, відгукнувся 1915 року на появу роману «Тягар пристрастей людських» захопленою рецензією. Він оцінив у цьому творі «точну транскрипцію свого часу», а за майстерністю створених характерів порівнював його з полотнами Рембрандта. Гаряче виступив 1939 року на захист С. Моема проти його огудників Р. Олдінгтон. Він говорив про неослабний інтерес С. Моема до людей, складність обраного ним шляху шукача істини, а його простий і ясний стиль порівнював із прозою Вольтера. Уважним читачем С. Моема, тим, що належно оцінив антиклерикальний пафос його творів, був Грем Грін. У передмові до першого російського видання оповідань С. Моема відомий англійський письменник-комуніст Дж. Олдрідж відзначає добротність його письменницької праці, вказує на його зв’язки з класичною літературою. Не минаючи слабких сторін обдаровання С. Моема, він воднораз віддає належне гуманізму його книг. На думку Олдріджа, Моем «може бути поверховим, але ніколи не буває вульгарним; може проявити незнання, але не нелюдяність; в його книгах є всі складові для комерційного успіху, але в них немає компромісу з грубо комерційним світоглядом самої буржуазії».