Як я вже казав, за шість годин до смерті страждання Езри Дженнінгса вгамувались. Він трохи задрімав. Мені здалося, що він марить. Кілька разів він усміхнувся. В цей час з його вуст раз у раз зривалося жіноче ім'я — здається, «Елла». За кілька хвилин до кончини він попросив мене підвести його на подушках, щоб він міг подивитись у вікно на схід сонця. Він був дуже слабий, і голова його впала на моє плече. Езра Дженнінгс прошептав: «Це — кінець!» Потім сказав: «Поцілуйте мене». Я поцілував його в лоб. На якусь мить він підняв голову. Сонячне проміння освітило його обличчя, і на ньому застиг прекрасний, ангельський вираз. Він тричі вигукнув: «Спокій! Спокій! Спокій!» Голова його знову опустилась на моє плече, і всім його життєвим незгодам настав край.
Так він пішов від нас. Це була, я гадаю, велика людина, хоча громадянство його і не знало. Він мужньо ніс тяжку долю. У нього була надзвичайно ніжна душа, яку мені будь-коли доводилося зустрічати. Втративши його, я почуваю себе дуже самотнім. Можливо, що після своєї хвороби я ніколи не буду таким, яким був раніше. Думаю часом про те, щоб відмовитись від практики, поїхати звідси, полікуватися закордонними ваннами і водами.
Тут говорять, що ви наступного місяця одружуєтеся з міс Веріндер. Прошу прийняти моє щире поздоровлення.
Сторінки із щоденника мого бідного друга чекають на вас у моєму домі. Я побоявся довірити їх пошті.
Передайте міс Веріндер моє щире шанування і найкращі побажання. Лишаюся, дорогий містере Френклін Блек, відданий вам Томас Кенді.
Розповідь восьма, додана Габріелем Беттереджем
Я — та особа (як ви, без сумніву, пам'ятаєте), яка відкрила ці сторінки, почавши оповідати історію. Я ж буду і тією особою, яка закриє їх, доказавши її кінець.
Не подумайте, що я збираюсь повідомити вам щось про індійський алмаз. Я зненавидів цей злощасний скарб, і нехай вже хтось інший розповість про Місячний камінь усе, що ви захочете довідатись. А я хочу повідомити вас про факт з історії сім'ї, про який досі ніхто не згадував і до якого я не дозволю вам поставились неповажливо. Факт, на який я натякаю, — весілля міс Речел і містера Френкліна. Ця цікава подія відбулася в нашому домі в Йоркшірі, у вівторок, дев'ятого жовтня тисяча вісімсот сорок дев'ятого року. Я одержав з нагоди цього новий костюм. А молода парочка поїхала в Шотландію провести медовий місяць.
З дня смерті моєї бідної пані сімейні торжества в нашому домі стали рідкістю, і я з нагоди весілля, признатися, хильнув зайвого.
Якщо вам коли-небудь траплялося робити щось подібне, ви мене зрозумієте. А якщо не траплялося, то ви скажете, напевно: «От гемонський дідуган! З якої речі він говорить про це?» Зараз почуєте, навіщо я це говорю.
Отож, перепустивши чарчину (бог з вами! ніби у вас самих немає слабості! тільки ваша слабість — не моя, а моя — не ваша), я слідом за цим удався до надійних ліків, а мої ліки, як ви знаєте, — це «Робінзон Крузо». На якому саме місці розгорнув я цю неперевершену книгу, точно не скажу; але рядки, що в кінці уляглися перед моїми очима, мені добре запам'яталися: вони були на сторінці триста вісімнадцятій — там, де мова йде про домашні справи Робінзона Крузо і його одруження. Ось вони:
«З такими думками я оглянув своє нове становище: я мав дружину (зверніть увагу: містер Френклін — теж!) і новонароджену дитину. (Зверніть знов увагу! Це саме може статися і з подружжям Френкліна!) — і тоді моя дружина...» Що зробила чи не зробила дружина Робінзона Крузо «тоді», мене вже ніскільки не цікавило. Я олівцем підкреслив місце про дитину і заклав його шматочком паперу: «Побудь-но тут, — промовив я до закладки, — поки шлюб містера Френкліна і міс Речел не станс на кілька місяців старший, а там побачимо!»
Минуло кілька місяців (більше, ніж я розраховував), а нагоди звернутись до закладки не траплялося. Настав листопад тисяча вісімсот п'ятдесятого року, коли, нарешті, містер Френклін входить до мене в кімнату в надзвичайно піднесеному настрої й каже:
— Беттередж! У мене є новина для вас! Через кілька місяців у цьому домі щось трапиться!
— А це стосується сімейства, сер? — питаю я.
— Безперечно, це стосується сімейства, — каже містер Френклін.
— А скажіть, будь ласка, чи має ваша добра жіночка якесь відношення до цього?
— Вона має пряме відношення до цього, — каже містер Френклін, починаючи дивуватись.
— Ні слова більше, сер. Дай боже вам щастя обом, щасливий чути про це! — відповів я.
Містер Френклін витріщився на мене, мов громом прибитий.