У невеличкому містечку Яремче проходила відома на всю західну Україну ярмарка. Гуцули, вуйки та інші народності привозили свої культурні цінності.
У Дениса аж очі розбігалися коли він йшов повз торгівельні ряди ,які тягнулися на кілометри. Прямо на холодному березневому сонці був широкий вибір писанок, крашанок, гуцульських шапок з пір» ями.
Денис досить довго вивчав одну місцеву репродукцію картина перш ніж купити. Також он взяв кілька писанок, правда дерев’яних . Раптом його увагу привернула дивна постать, яка стояла на шерстяній ковдрі. Це була як дитячий витвір шерстяна людина з шапкою
Що це? Спитав Денис у хлопця що торгував тут.
Це чугайстр.
Чугайстр?
Так гуцульський ідол що оберігає від ворогів та порчі. За давньою гуцульською легендою. Беріть всього за 40 гривень.
Ну якщо захищає від ворогів то беру.
Купивши чугайстра Денис підійшов до сусіднього ряду де торгували гуцульськими шапками.
Тобі личить ця шапка—сказала Ніка, що з’явилась сзаду—справжнісінький гуцул.
Нет по моему эта лучше
Не кажи москальською мовою. Краще підемо до музикантів.
Махнувши поз торгівельний ряд вони опинилися біля музикантів що грали гуцульськи мотиви.
Ти знаєш гуцульський танок аркан—спитала Ніка.
Знаю.
Підійшовши до музикантів Ніка щось сказала головному.
Вони заграли аркан. Денис заспівав
За весною літо
За зірками квіти
Заплету їх у вінок
Будуть в мене квіти.
Ніка почала плясати, кружляючись і прискорюючи темп. Денис заспівав голосніше. Біля них почав збиратися натовп, хтось почав знімати на смартфон.
Коли вони закінчили, почулися оплески. Хтось просиив повторити
Агов народні артисти, ідемо познайомлю з знаменитістю—почувся оклик Олени Леонтіївни.
Денис та Ніка приєдналися до Олени, Ольги та Інги.
Це мольфар, гуцульський колдун. Його звуть мольфар Микола, і нам пощастило що він тут. Ще століття назад мольфарів боялися, думали що вони можуть змінювати погоду і впливати на долю людей. Образити мольфара було смертельно небезпечно.
Вони пройшли вниз по схилу по талому снігу, доки не опинилися на галявині біля озера. Тут стояла невеличка гуцульська хижина, проте зроблена з сучасного ДСП. Біля входу була невеличка веранда.
Мольфар тут не весь час, а тільки весною та влітку.
Та знутри хижина не здавалась маленькою. В великій кімнаті сидів хлопець років 20-напевно онук. В кімнаті все було сучасно—холодильник, плазмовий телевізор, ноутбук. Всюди був аромат схожий на церковний. Сам мольфар—маленький старий чоловік років за 70 сидів на дивані.
А бачу здалеку приїхали. Мольфар Микола.
Денис і дівчата представились.
Так здалеку. З Криму. На олімпіаду з української мови.
Ну що можу сказати—мольфар брав за лоб Дениса та дівчат—ви дівчино переможете. А ось вам юначе трохи не вистачить до перемоги. Проте не сумуйте. Ви не місцеві тому не знаєте місцевої моторошної легенди.
Бачите руїни біля озера—мольфар показав на старі руїни. Колись у 17 столітті тут був маєток польського воєводи. Його красень син покохав місцеву дівчину і обіцяв одружитися. Коли почалась визвольна Богдана Хмельницького він пішов воювати з українцями і потрапив у полон. Щоб купити собі свободу він одружився на родичці Хмельницького. Нещасна дівчина народила від нього дитину. В ті часи до жінок що народили поза шлюбом ставилися погано. Не витримавши зради нещасна дівчина втопилася. Проте її душа перетворилась на мстивий дух—нявку, що зваблює молодих чоловіків та топить їх. А зняти це прокляття може герой що врятує тут дівчину. Правда це чи ні та в озері досі тонуть здорові хлопці.
Ніка злякано подивилась.
А що за століття не знайшлось героя? Здивувався Денис