Вона би не дозволила йому вбити Мізері… але так само не дозволить повернути її до життя обманом.
Пол знесилено подумав: «Боже правий, але ж я її ВБИВ . Що ж мені з цим робити?»
— Коли я була маленька, — сказала Енні, - то часто ходила на кіносеріали[71]. По одній серії на тиждень. «Маскований Месник», «Флеш Гордон», навіть був один про Френка Бака, чоловіка, який їздив до Африки ловити диких звірів і навіть міг приручати левів і тигрів самим лише поглядом. Пам’ятаєш?
— Пам’ятаю, але ти не можеш бути такою старою, Енні. Певно, ти бачила їх по телевізору або тобі розказували старший брат чи сестра.
Біля кутиків її рота, у щільній плоті щік, на мить з’явилися ямочки, а потім зникли.
— Та годі тобі, пустунчику! Хоча в мене дійсно був старший брат, і кожного суботнього вечора ми ходили з ним у кіно. То було в Бейкерсфілді, штат Каліфорнія, де я виросла. І хоча я завжди любила випуски новин, кольорові мультики та, власне, кінофільми, все одно нетерпляче чекала наступного випуску кіносеріалу. Я інколи цілий тиждень розмірковувала над чудними моментами в цих епізодах. Особливо коли нудьгувала на уроках або няньчилася з тими чотирма паскудниками місіс Кренміц, що жили поверхом нижче. Як же я ненавиділа цих маленьких паскудників.
Енні замислилась і замовкла, втупивши очі в куток. Вона знову відключилася. Це сталося вперше за кілька днів, і Пол стривожився, чи не перейшла вона на якийсь нижній виток свого існування. Якщо так, краще тримати язика за зубами.
Нарешті вона виринула з небуття. На її обличчі з’явився вираз легкого здивування, ніби вона не очікувала, що зовнішній світ і досі тут.
— Більше за все я любила серіал про Рокетмена[72]. Скажімо, наприкінці шостого епізоду «Смерть у небі» він знепритомнів, коли літак падав на землю. Або кінець дев’ятого епізоду під назвою «Шалена доля», де його прив’язали до стільця в палаючому будинку. Або він опинявся в машині без гальм, чи в кімнаті з отруйним газом, чи його било електричним струмом.
Енні говорила про ці речі з захватом, який видавався дивним через явну відвертість.
— Це називається «інтрига», — вставив Пол.
Енні насупилася:
— Я знаю, містере Розумако. Господи, інколи здається, що ти мене маєш за повну дурепу!
— Ні, Енні, нічого подібного.
Вона нетерпляче махнула на нього рукою, і Пол вирішив, що краще її не перебивати (принаймні сьогодні).
— Я намагалася здогадатися, як він вибереться з чергової халепи, — ото була втіха. Інколи здогадувалася, інколи — ні. Та я не дуже цим переймалася, якщо вони грали за правилами. Тобто люди, які писали ці історії.
Вона різко глянула на нього, ніби переконуючись, що він усе зрозумів. Пол подумав, що було би важко не збагнути.
— Як того разу, коли він опинився непритомний у літаку: отямився, а під сидінням — парашут. Він його надягнув і вистрибнув із літака — усе справедливо.
«Мила моя, з тобою би не погодилися тисячі викладачів курсів літературної майстерності, - подумав Пол. — Те, про що ти кажеш, називається «deus ex machina»[73], Бог із машини — прийом, уперше використаний у грецьких амфітеатрах. Коли драматург підводив героя під нерозв’язну ситуацію, згори спускався прибраний у квіточки стілець. Герой сідав на нього, і його піднімали подалі від лиха. Навіть найтупіший нікчема докумекає, що малося на увазі, - героя рятував Бог. Проте «deus ex machinа» (який, користуючись технічною термінологією, часом називають «старим трюком із-парашутом-під-сидінням» ) остаточно вийшов із моди приблизно 1700 року. Окрім, звісно, таких непорозумінь, як-от серії «Рокетмена» чи книги про Ненсі Дрю. Застаріла інформація, Енні».
Протягом однієї страшної, довіку незабутньої секунди Пол намагався стримати вибух сміху. Зважаючи на настрій Енні, це б напевне призвело до неприємного та болючого покарання. Він похапцем затулив рота рукою, сховавши зародки посмішки, та спромігся зімітувати напад кашлю.
Вона боляче постукала його по спині.
— Краще?
— Так, дякую.
— Я можу продовжувати, Поле? Чи ти бажаєш прочхатися на додачу? Може, відро принести? Раптом тебе виверне кілька разів?
— Ні, Енні. Продовжуй, будь ласка. Мені справді дуже цікаво.
Здавалося, вона пом’якшала — не зовсім, але хоч трохи.
— Коли він знайшов парашута під сидінням, то було чесно. Може, не зовсім реалістично , але чесно.
Пол замислився над цим, задивувався (він завжди дивувався, коли час від часу Енні видавала такі глибинні спостереження) і, зрештою, вирішив, що Енні права. Поняття «чесно» і «реалістично» могли бути синонімами в якомусь іншому, кращому світі, але явно не в цьому.
— Візьмемо іншу серію, — продовжувала Енні, - і саме в цьому полягає проблема з тим уривком, що ти написав учора, Поле, тому слухай мене уважно.
— Я весь обернувся на слух.
Вона знову кинула на нього різкий погляд, видивляючись, чи він жартує. Проте обличчя Пола було бліде та зосереджене, дуже схоже на обличчя старанного школяра. Бажання сміятися зникло, коли він усвідомив, що Енні знала все про прийом «deus ex machina», окрім самої назви.
— Гаразд, — сказала вона. — То була серія «без гальм». Погані хлопці посадили Рокетмена… тільки що він був перевдягнений в іншого героя… у машину без гальм, потім заварили всі дверцята та пустили автомобіль униз по гірському серпантину. Кажу тобі, я ледве всиділа на місці.
І зараз вона сиділа на самому краєчку ліжка. Пол влаштувався навпроти неї у візку. П’ять днів тому відбулася його експедиція у ванну та вітальню, і він оклигав від цього досвіду раніше, ніж міг на те сподіватися. Здавалося, сам факт, що його досі не викрили, діяв як надзвичайний відновлювальний еліксир.
Вона кинула неуважний погляд на календар, де хлопчик мчав на санчатах крізь нескінченний місяць лютий.
— Тож бідний-нещасний Рокетмен застряг у тому авто без свого літального ранця, навіть без шолома з дзеркальними скельцями. Він намагався викрутити кермо, зупинити машину, відчинити двері — все одночасно. Кажу тобі, справ у нього було більше, ніж в однорукого шпалерника!
І раптом Пол уявив собі цю картину та інстинктивно зрозумів, як із такої сцени, наскільки б абсурдною та мелодраматичною вона не була, можна надоїти трохи напруження. Пейзаж, що нахиленою прямою загрозливо проноситься повз глядачів. Інший кадр: гальма, що мляво потопають у килимку, коли нога чоловіка (Пол чітко побачив ногу, узуту в черевик із перфорованим носком у стилі 1940-х років) із силою тисне на педаль. Ще один кадр: плече, яким чоловік намагається вибити двері. У наступному кадрі показують машину зовні, по контуру дверей тягнеться неохайна низка намистинок припою. Безглуздо, звичайно, жодної літературної цінності, але все одно можна щось утнути. Прискорити серцебиття глядачів. Аж ніяк не «Шивас Регаль»[74], скоріше художній еквівалент сільського шмурдяка.
— А потім ми бачимо, що дорога веде просто в урвище, — розповідала Енні, - і всі в кінотеатрі зрозуміли: якщо Рокетмен не вибереться з машини раніше, ніж той старий «гадсон»[75] полетить у прірву, йому буде гаплик. Отакої! Мчить собі машина, у ній крутиться Рокетмен, намагаючись загальмувати чи вибити двері, а потім раз — і дорога закінчується! Машина зависла в повітрі та впала. Десь на півдорозі до землі вона вдарилася об схил, зайнялася й покотилася в океан. Потім на екрані з’явилася заключна фраза: «НАСТУПНОГО ТИЖНЯ СЕРІЯ ІІ, “ДРАКОН ЛЕТИТЬ”».
71
Кіносеріал (англ. chapter plays) — багатосерійні фільми, які показували в кінотеатрах (на відміну від сучасних телесеріалів) до 60-х років ХХ століття.
72
Rocketman — супергерой із повітряним ранцем, персонаж однойменного кіносеріалу від компанії «Republic Pictures», який ішов з 1949 до 1953 року.
75
«Hudson» — марка автомобілів, яка вироблялася в Детройті, штат Мічиган, із 1909 до 1954 року.