На першій сторінці розмістилася невеличка газетна замітка під назвою: «ШЛЮБ ВІЛКС І БЕРРІМАН». На фотографії було зображено блідого чоловіка з вузьким обличчям і жінку з темними очима та щільно стиснутими губами. Пол перевів погляд від фотографії на портрет над камінною поличкою. Жодних сумнівів. Жінка, яку, згідно зі статтею, звали Крісілда Берріман («Ото ім’я! Варте того, щоби звучати в романах про Мізері », — подумалося Полу), була матір’ю Енні. Під вирізкою стояв охайний підпис, зроблений чорними чорнилами: «“Часопис Бейкерсфілда”, 30 травня, 1938».
На другій сторінці було оголошення про народження дитини: Пол Емері Вілкс з’явився на світ у пологовому будинку Бейкерсфілда 12 травня 1939 року. Батько: Карл Вілкс, мати: Крісілда Вілкс. Пол здригнувся, коли прочитав, як звали брата Енні. Мабуть, той самий, з яким вона ходила в кіно дивитися серіали. Її брата також звали Полом.
Третя сторінка містила замітку про народження Енн Марі Вілкс, д. н. 1 квітня 1943 року. Тобто Енні щойно виповнилося сорок чотири роки. Пол також не випустив з уваги той факт, що вона народилася в День усіх дурнів.
Надворі шумів вітер. У вікна бився дощ.
Забувши про біль, Пол зачаровано перегорнув сторінку.
Наступна вирізка займала цілу шпальту «Часопису Бейкерсфілда». На фотографії виднілися силуети пожежників на фоні полум’я, що виривалося з вікна каркасного будинку.
П’ЯТЕРО ОСІБ ЗАГИНУЛО ВНАСЛІДОК ПОЖЕЖІ
У БАГАТОКВАРТИРНОМУ БУДИНКУ
П’ятеро людей, четверо з яких — члени однієї родини, померли, задихнувшись димом під час пожежі третього ступеня, що сталася рано-вранці у середу у багатоквартирному будинку по Вотч-Гілл-авеню, що в Бейкерсфілді. Серед загиблих було троє дітей: Пол Кренміц (8 років), Фредерік Кренміц (6 років) і Елісон Кренміц (3 роки). Четвертою жертвою виявився їхній батько, Едріан Кренміц (41 рік). Містер Кренміц устиг врятувати свою четверту дитину, Лорін Кренміц (1,5 року). За словами місіс Джесіки Кренміц, чоловік передав їй у руки наймолодшу дочку та мовив: «Я повернуся з іншими за хвилину чи дві. Молися за нас». «Більше я його не бачила», — сказала вона.
П’ятою жертвою став Ірвін Тальман (58 років), холостяк, який мешкав на останньому поверсі. Під час пожежі квартира на третьому поверсі виявилась порожньою. Родина Карла Вілкса, яку спочатку оголосили зниклою без вісти, поїхала з дому у вівторок увечері через протікання труб на кухні.
«Я співчуваю місіс Кренміц та її утраті, - сказала Крісілда Вілкс кореспонденту «Часопису», — але я дякую Богові, що він урятував мого чоловіка та двох дітей».
Начальник центрального пожежного відділу містер О’Вун повідомив, що пожежа почалася в підвалі будинку. Щодо можливості підпалу він зауважив: «Скоріш за все, у підвал пробрався якийсь пропияка, добряче хильнув і випадково пустив півня сигаретним недопалком. Можливо, він утік, замість того щоби спробувати загасити вогонь, від якого померло п’ятеро людей. Сподіваюся, ми його впіймаємо». Щодо зачіпок для слідства начальник відповів: «У нас є декілька, і ми йдемо по гарячому сліду, запевняю вас».
Тими самими чорними чорнилами, тим самим охайним почерком під статтею був виведений напис: «28 жовтня 1954 року».
Пол підвів очі. Він сидів абсолютно непорушно, тільки серце гупало в горлянці. У животі стало гаряче й млосно.
«Маленькі паскудники».
«Серед загиблих було троє дітей».
«Паскудники місіс Кренміц із квартири поверхом нижче».
«Ні, о Боже, ні».
«Як я ненавиділа цих маленьких паскудників».
«Вона була зовсім малою! Її навіть не було вдома!»
«Їй було одинадцять. Достатньо доросла й достатньо розумна, щоби, принаймні, розлити трохи керосину біля пляшки дешевого лікеру, потім запалити свічку та встановити її посередині керосинової калюжі. Може, вона навіть не думала, що це спрацює. Може, вона гадала, що пальне випарується ще до того, як догорить свічка. Може, вона сподівалася, що вони встигнуть вибратися… просто хотіла налякати сусідів. Але вона зробила це, Поле, зробила, щоб їй, і ти це знаєш».
Так, він знав. Хто би міг запідозрити Енні?
Пол перегорнув сторінку.
Ще одна вирізка з «Часопису Бейкерсфілда», цього разу від 19 липня 1957 року. Вона містила фотографію Карла Вілкса, трохи старшого на вигляд. Одне було ясно одразу: старшим він уже не стане. У статті наводився його некролог.
БУХГАЛТЕР ІЗ БЕЙКЕРСФІЛДА ПОМЕР
УНАСЛІДОК НЕЩАСНОГО ВИПАДКУ
Карл Вілкс, уродженець Бейкерсфілда, помер учора ввечері, невдовзі після того, як його доправили в Центральну лікарню Ернандеса. Вочевидь, він спускався з другого поверху, щоби відповісти на телефонний дзвінок, і перечепився через полишену на сходах купу білизни. Лікар Френк Кенлі, черговий терапевт, сказав, що містер Вілкс помер від численних черепно-мозкових травм і зламаної шиї. Йому було 44 роки.
У Вілкса лишилися дружина Крісілда, син Пол (18 років) і дочка Енн (14 років).
Коли Пол перегорнув сторінку, йому спочатку здалося, що Енні вклеїла дві однакові вирізки батькового некрологу — через скорботу чи неуважність (він вирішив, що останній варіант більш імовірний). Але в статті йшлося про інший епізод, і причина схожості була дуже простою: обидві смерті були зовсім не випадковими.
Пол відчув, як серце похололо від страху.
Під вирізкою стояв напис, зроблений тим самим охайним почерком: «“Новини Лос-Анджелеса”, 29 січня 1962 року».
СТУДЕНТКА УНІВЕРСИТЕТУ ПІВДЕННОЇ КАЛІФОРНІЇ
ПОМЕРЛА ВНАСЛІДОК НЕЩАСНОГО ВИПАДКУ
Учора ввечері до шпиталю Мерсі, що на півночі Лос-Анджелеса, доставили тіло Андреї Сент-Джеймс, яка вчилася на медсестру в Університеті Південної Каліфорнії. Вочевидь, смерть настала внаслідок нещасного випадку.
Міс Сент- Джеймс винаймала помешкання по Делорм-стрит разом з іще однією студенткою медичного факультету, Енн Вілкс, уродженкою Бейкерсфілда. Близько одинадцятої години вечора міс Вілкс почула крик, за яким пролунало «жахливе гупання». Міс Вілкс, яка саме робила домашнє завдання, кинулася на сходовий майданчик третього поверху та побачила, що міс Сент-Джеймс лежить унизу «в неприродній позі».
Міс Вілкс зауважила, що коли поспішила подрузі на допомогу, то сама мало не впала. «У нас жив кіт на ім’я Пітер Ганн, — сказала вона, — проте він не з’являвся вже кілька днів, тож ми вирішили, що його забрали в притулок, бо ми все забували повісити йому на нашийник жетон із адресою. Його тільце лежало на сходинках, тож Андреа перечепилася через кота. Я накрила її своїм светром, а потім подзвонила в лікарню. Я збагнула, що вона вже мертва, але не знала, кому ще можна подзвонити».
Міс Сент- Джеймс, уродженці Лос-Анджелеса, був 21 рік.
— Господи Ісусе, — без перестану шепотів Пол, гортаючи сторінки. Руки жахливо тремтіли. На наступному розвороті була ще одна замітка з «Новин», у якій стверджувалося, що кота двох студенток-медсестер було отруєно.
Пітер Ганн. Пол подумав, що то було гарне ім’я для кота.
У домовласника в підвалі водилися пацюки. За рік до того інспектор Держтехнагляду зробив йому попередження через скарги мешканців. На черговому засіданні Міської ради домовласник став причиною скандалу, який широко висвітлювали газети. Енні мала про це знати. Депутати Ради, які хотіли зберегти гарну репутацію, пригрозили домовласнику величезним штрафом, і той усіяв підвал щурячою отрутою. Кіт їсть отруту. Кілька днів кіт вештається по підвалу. Потім кіт, відчуваючи близьку смерть, повзе до хазяйок, убиваючи при цьому одну з них.
«Ото іронія долі! - подумав Пол і зареготав, наче несповна розуму. — Можу закластися, що Пол Гарві[111] зробив із цього випадку головну новину для свого щоденного випуску».
111
Paul Harvey (1918–2009) — американський радіодиктор, який працював більш ніж на тисячі радіостанцій та інколи збирав аудиторію в 24 мільйони слухачів на тиждень. Відомий випусками скандальних новин і передачею «Решта історії» («The Rest of the Story»).