«Цією самою сокирою вона зарубала Помероя. Я точно знаю».
Пол вищав і молив без упину, але його слова зливалися в нерозбірливе бурмотіння. Він спробував перевернутися на інший бік, подалі від Енні, і ноги одразу дали про себе знати. Він хотів підтягнути їх до грудей, зробити менш вразливими, і тоді запротестувало коліно.
— Ще хвилинку, Поле, — сказала Енні, відкупорила бетадин і змастила червоно-коричневою рідиною кісточку на лівій нозі. — Ще хвилину, і все скінчиться.
Вона крутонула в руці сокиру, і на її сильному правому зап’ястку понапиналися вени. Пол помітив, як блимнув аметист на пероні, що вона тепер носила на мізинці. Енні змастила один бік леза бетадином. Пол відчув його запах — запах лікарні. Він свідчив про те, що зараз тобі зроблять укол.
— Болітиме не сильно, Поле. Зовсім трошки.
Енні перевернула сокиру іншим боком та хлюпнула розчин на другий бік леза. Перед тим як липка маса залила поверхню, Пол угледів рідкі паростки іржі, що вкривали метал.
— Енні Енні о Енні прошу прошу ні прошу не треба Енні клянуся я буду слухняним Богом присягаюся буду слухняним дай мені ще один шанс О ЕННІ БУДЬ ЛАСКА ДАЙ МЕНІ ШАНС УСЕ ВИПРАВИТИ…
— Болітиме не сильно. Давай уже покінчимо з цією марудною справою, Поле.
Вона жбурнула відкриту пляшку бетадину через плече. Її обличчя було порожнім і водночас беззаперечно суцільним. Енні опустила праву руку майже до сталевого обуха сокири, лівою схопилася трохи вище по руків’ю та розставила ноги в боки, наче лісоруб.
— ЕННІ ПРОШУ БУДЬ ЛАСКА НЕ КРИВДЬ МЕНЕ!
Її погляд затьмарився, розфокусувався.
— Не хвилюйся, — відповіла Енні. — Я маю відповідну кваліфікацію.
Сокира зі свистом опустилася та вгризлася Полу в ногу одразу над кісточкою. Тілом прокотився гігантський розряд болю. Лице Енні поплямувала темно-червона кров, неначе бойове розфарбування індіанців. Бризки полетіли на стіни. Пол чув, як лезо заскреготало об кістку, коли Енні витягала сокиру з рани. Він дивився на себе та не вірив власним очам. Кров заливала простирадло. Він бачив, як здригаються пальці на нозі. Він бачив, як Енні знову занесла та опустила сокиру. Із зачіски повипадали шпильки, волосся затуляло спорожніле лице.
Пол намагався відповзти, незважаючи на біль у нозі та коліні, і збагнув, що нога рухалася, а стопа — ні. Він тільки розширив рану, вона розчахнулася, наче роззявлений рот. Він устиг зрозуміти, що стопа з’єднувалася з ногою лише м’язами гомілки, і потім лезо знову опустилося прямісінько в рубану рану, остаточно відділивши стопу та глибоко зайшовши в матрац. Рипнули, вискнули пружини.
Енні підняла сокиру та безтямно відкинула її вбік. Якусь мить вона задумливо дивилася на обрубок, а потім взяла коробку сірників і запалила один. Далі вона підібрала пропановий пальник, на якому стояв надпис «Бенз-О-матиК», та викрутила вентиль. Пальник зашипів. Кров лилася з того місця, де колись був Пол. Енні акуратно піднесла сірник до сопла «Бенз-О-матиКа». Почулося шипіння — фуф! — з’явився жовтий вогник. Енні викрутила його до потужного синього полум’я.
— Накласти шви не вийде, — сказала вона. — За браком часу. Як і зупинити кровотечу джгутом. Немає точки, аби затиснути судину. Треба
(«сполоснути» )
припекти.
Вона нахилилася. Пол закричав, коли вогонь лизнув відкриту, кровоточиву рану. Здійнявся дим. Він був солодким. Пол провів свій перший медовий місяць на Мауї[132] та відвідав луау[133]. Цей запах був схожий на той, що йшов від свині, яку цілий день запікали в земляній ямі. Порося було посаджене на рожен, а жирне чорне м’ясо відпадало з кісток.
Боляче було до крику. І Пол кричав.
— Майже закінчила, — повідомила Енні та ще більше викрутила вентиль на пальнику. Зайнялося простирадло навколо обрубка, який припинив кровоточити. Він почорнів, наче свиняча шкіра, коли тушу дістали з землі. Енні відвернулася, але Пол зачаровано спостерігав, як легко відділяється хрумка, запечена шкіра, наче промокла сорочка від тіла футболіста після матчу.
— Майже кінець…
Енні вимкнула пальник. Навколо ноги звивалися язики полум’я, а крізь них маячіла відрубана стопа. Вілкс нахилилася та взяла старого доброго друга — жовте пластмасове відро. Вона вилила його вміст на вогонь.
Пол усе кричав і кричав. Біль! Богиня! Біль! О, Африка!
Енні стояла й дивилася на нього, дивилася на темні, закривавлені простирадла, і в її очах читався неусвідомлений жах — такий вигляд має жінка, яка почула по радіо, що десь у Пакистані чи Туреччині землетрус погубив десятки тисяч людей.
— З тобою все буде гаразд, Поле, — раптом вимовила вона переляканим голосом. Очі безцільно забігали по кімнаті, як і тоді, коли їй здалося, що від палаючих сторінок роману може статися пожежа.
Несподівано Енні зупинила на чомусь погляд і трохи розслабилася.
— Треба винести сміття.
Вона підібрала ступню. Пальці досі смикалися. Вона понесла ступню до виходу. Поки дійшла до дверей, пальці завмерли. Пол побачив шрам на внутрішній стороні стопи та згадав, як його отримав. У дитинстві він наступив на розбиту пляшку. Невже це сталося на пляжі Ревер? Так, саме там. Він пригадав, як заплакав і батько сказав йому, що рана невелика. Батько сказав, аби він припинив поводитися так, наче йому відрізали ту довбану ногу. Енні зупинилася у дверях та озирнулася на Пола, який вищав і звивався в обсмаленому, просякнутому кров’ю ліжку. Його обличчя смертельно побіліло.
— Тепер ти кульгавий, — сказала вона, — і я тут ні до чого. Ти сам у всьому винен.
Її силует загубився в темряві.
І свідомість Пола — теж.
Хмара повернулася. Пол сягнув їй назустріч, не розбираючи, що вона несе в собі цього разу: смерть чи просто забуття. Він сподівався на смерть. Тільки не… не біль, будь ласка. Ніяких спогадів, ніякого болю, ніякого страху, ніякої Енні Вілкс.
Він сягнув до хмари, він пірнув у неї, дослухаючись до власних приглушених криків і вчуваючи запах власної смаженої плоті.
Поки свідомість згасала, він устиг подумати: «Богиню! Убити! Богиню! Убити! Богиню!»
А потім не було нічого, крім самого нічого.
ІІІ
Пол
Нічого не виходить. Останні півгодини я намагався заснути, але не зміг. Коли я пишу, то ніби перебуваю під впливом наркотиків. І це єдине, чого я прагну. Сьогодні ввечері я перечитав написане… Напрочуд живі образи, як на мене. Але я знаю, так тільки здається, оскільки моя уява заповнює всі пробіли, які можуть спантеличити іншу людину. Певно, я зарозумілий. Але ж це магія… я не можу жити в реальному світі. Я просто божеволію.
Джон Фаулз. «Колекціонер»
— Господи Ісусе, — простог ав Є і зробив судом ий ривок уперед. Джеффрі схопив друга за руку. Мо ото ий бараба
ий дріб пульсував у його голові, аче спів маяч ого вбивці. авколо их пролітали бджоли, але жод а е зупи ялася. Комахи мчали повз их до галяви и, іби їх при ягував маг і. Здригаючись, Джеффрі зрозумів, що ак
Пол підняв машинку та потрусив її. Невдовзі на дошку, перекинуту через бильця візка, випав маленьких шматок металу. Пол узяв його до рук і роздивився.
Це була літера «т». Друкарська машинка щойно скинула літеру «т».