МАТИ: Таж батько питає про цукор, а не про ковбасу.
ГЕРОЙ: Матусю. Не захищай мене. Зречися сина. Я з’їв і цукор, і ковбасу. Пам’ятаю, що близько третьої години, хвилин за п’ять до... ми почали їсти ковбасу. Я з’їв найбільший шмат. А ще наша люба бабуся, яку я угробив своїми підступами...
МАТИ: Таж бабуся природною смертю...
ГЕРОЙ: Бідолашні батьки, ви породили потвору. Впродовж десяти років я зумисне давав стрихнін бабусі у бісквітах. Пам’ятаю також свої підступні витівки із сірниками. З відразою згадую, що планував угробити ще й татуся.
БАТЬКО: Гарні речі.
ГЕРОЙ: Ці думки і плани зродились у моїй голові, коли мені сповнилося п’ять рочків. Пам’ятаю оті п’ять свічечок, що палали на тортику...
ЖІНОЧИЙ ГОЛОС ІЗ-ПІД КОВДРИ (нетерпляче): Пане директор. Уже час.
ГЕРОЙ: Я хотів би ще зізнатись у...
ЖІНОЧИЙ ГОЛОС ІЗ-ПІД КОВДРИ: Саме час...
ГЕРОЙ: Любі мої, у мене конференція, чуєте?
Батьки виходять.
ГОЛОС ІЗ-ПІД КОВДРИ: Конференція лише за дві години, але треба підготуватися. Зараз я підготую вас до всього.
ХОР СТАРИГАНІВ: Котику сіренький, котику біленький,
Котку волохатий, не ходи по хаті.
Не ходи по хаті, не буди дитяти,
Дитя буде спати, котик воркотати.
Ой на кота, на воркота,
На дитинку дрімота.
(А-а а-а а-а а.)
Герой засинає. Його будить гарматний постріл (вибух мусить бути потужний! Щоби публіка злякалася.).
ГЕРОЙ: Ідіоти. Знову війна?
ГОЛОС ІЗ-ПІД КОВДРИ: Ні, пане директор, це княжна Монако народила восьмеро близнят! Оце у нашій вітчизні геть усі радіють, дитиніють і таке інше. Від верхів’їв Татр й аж до синьої Балтики.
ГЕРОЙ: А чому в нас? Княжна живе в Монако!
ГОЛОС ІЗ-ПІД КОВДРИ: Це не має значення. Сто наших молодих діячів вибираються на гуляйногах до Конґо вшановувати цю подію. Інші складають обітниці дошлюбної цноти.
ГЕРОЙ (дивиться в стелю). Придурки.
Хвилина тиші.
ГЕРОЙ: Ідіоти.
Хвилина тиші.
ГЕРОЙ: Кретини, павіани, паршивці, злодії, шахраї, педерасти, космонавти, онаністи, спортсмени, фейлетоністи, моралісти, критики, бігамісти.
Хвилина тиші.
ГЕРОЙ (закурює сигарету, дивиться в стелю): Я лежу. Лежу! Очільники урядів і командувачі штабів дозволили мені лежати й дивитись у стелю. Стеля. Чудова, чиста біла стеля. Обожнюю тих очільників. Можна спокійно провести неділю.
До кімнати входить Ольга. Жінка середнього віку. Стає в «ногах» ліжка. Знімає плащ. Плащ, сумку, шарф і т. ін. складає на ліжку.
ОЛЬГА: Я проходила повз і почула, що ти кличеш мене...
ГЕРОЙ: Я? Тебе?
ОЛЬГА: Минуло п’ятнадцять років, відколи ти вийшов із дому. І я не знала, чи ти живий.
ГЕРОЙ: Так.
ОЛЬГА: Ти не залишив адреси.
ГЕРОЙ: Я не мав її.
ОЛЬГА: Ти казав, що йдеш по сигарети.
ГЕРОЙ: Я купив сигарети.
ОЛЬГА: Тебе не було п’ятнадцять років! Що в тебе? Що з тобою? Поясни щось, скажи щось.
ГЕРОЙ: Я розповім тобі анекдот.
ОЛЬГА: Анекдот. У таку мить. Це жахливо. Він розповість мені анекдот опісля п’ятнадцяти років...
ГЕРОЙ: Я випив би чаю.
ОЛЬГА: Чай у таку мить, коли я прагну звіту про все твоє життя! Я помилилась у тобі, Генрику!
ГЕРОЙ: Мене звати Віктор!
ОЛЬГА: Вікторе, я помилилась у тобі. Ти свиня й шахрай.
ГЕРОЙ (позіхає): Мені вже перехотілося балакати.
ХОР СТАРИГАНІВ (кожен сам до себе): Балакати йому перехотілося... Таж він головний Герой. А хто мусить балакати?
ОЛЬГА (тупає ногою на Хор Стариганів): Тихо там... Оце ще одне слово мені... Цитьте!
ГЕРОЙ: Ти створила такі умові, що я нічого не второпаю!
ОЛЬГА: Ти гладив мої груди, лащився мов змій, спокушав гарними слівцями.
ГЕРОЙ: Гарними слівцями?
ОЛЬГА: Ти казав, що в нас буде будиночок із садком, двійко дітей: хлопчик і дівчинка... Світ завалився, а ти брехав. Ти зламав мені...
ГЕРОЙ: Світ не завалився. Ми вижили... Ти не уявляєш, Олю, як я тішуся, що можу лежати. Можу лежати, стригти нігті, слухати музику. Начальство подарувало мені усю неділю. Може, ти прийдеш у ліжко? Поговоримо.
ОЛЬГА: Я кваплюся до оперети. Уже маю квиток... Я ніколи не пробачу тобі! (Виходить.)
ГЕРОЙ: Лиши газету. Я думав, що ми всі помремо, тому казав тобі про дітей, про квіточки, про життя. Усе просто. (Розгортає газету. Переглядає, читає вголос.) «Пляшки перед розливом пива треба ретельно вимити. Працівники на розливі часто не переймаються тим, чи пляшки чисті. Унаслідок цього в наповнених пляшках трапляються “чужорідні тіла”, буває навіть, що в пивці плавають мухи. Раніше ми вже писали про майже варварське ставлення працівників торгівлі до цього напою. Торгівля пивом припускає не одну нагоду для шахрайства. Яким чином, наприклад, зі столітрової діжки пива зробити стодвадцятилітрову?..».