ТОВСТА ЖІНКА: Сором! Такий молодий хлопець — і підглядає за жінкою!
ГЕРОЙ (припиняє їсти): Хто вам дозволив сюди зайти? Це приватне помешкання!
ТОВСТА ЖІНКА (сміється): Приватне помешкання? Приватне помешкання!!!
ГЕРОЙ: Я вас не знаю.
ТОВСТА ЖІНКА: Ви підглядали за мною, коли я купалася, пане Юреку!
ГЕРОЙ: Відтоді минули століття... Так, я пригадую. Бачу, ви вже вийшли з води.
ТОВСТА ЖІНКА: Пане Дідеку, я пам’ятаю вас хлопчиком у матроському костюмчику з комірцем.
ГЕРОЙ (лягає на ліжко. Вигнувшись до публіки, задом до Товстої Жінки. Цього разу вона сідає на ліжко...)
ГЕРОЙ: Минули століття...
ТОВСТА ЖІНКА: Ну то й що? То що з того?
ГЕРОЙ (підривається): Ти, стара корово, ти, шмат солонини, бочко сала! Я пам’ятаю. Мені було п’ятнадцять років. Був липень. Виблиск призахідного сонця на воді. Червона річка під кронами чорних вільх. Ти була тоді біла й товста. Була молода гладка дівуля. Біла, мов сніг. Поволі заходила у темну воду. Чорні вільхи стояли над водою. У кронах — червоне сонце. Тоді я віддав би півжиття, все життя, все місто, весь світ за те щоб лишень торкнутися твоїх персів. Якби я міг, то поклав би руку на твоє стегно, на Венерин горбок...
ТОВСТА ЖІНКА: На що?
ГЕРОЙ: На Венерин горбок. Дурепо, корово, ти могла би бути королевою для мене. Могла би бути музикою, садом, плодом, могла би бути Чумацьким Шляхом, корово. Але ти берегла це для якогось пройдисвіта, лайдака, циніка, бовдура, злодія. Тепер ти ревеш. А могла бути для мене вогнем, джерелом і радістю. Я так тоді страждав. Пнувся вискочити з власної шкіри. (Товста Жінка плете на спицях светрика.) Через тебе я ледве не став содомітом. Твій живіт був для мене більшим об’явленням, аніж Америка для простака. Твій задок був зіркою. Ти, дурепо, бочко засоленого м’яса. Забирайся, бо я заб’ю тебе на місці!
Герой замовкає. Цієї миті до кімнати входить дуже Жвава Жінка середнього віку. Підбігає до Товстої Жінки, цілує її й починає екзальтовано торохтіти.
ЖВАВА ЖІНКА: Уяви, люба: сукня фасону кімоно з вовни у клітинку «пепіта». Спереду ліфа — накладна кокетка, викроєна з довгими відворотами, яка переходить на спину. Злегка розкльошена спідниця. До ліфа — довгий білий жилет із піке з комірцем-стійкою і бантиком. Спідницю укладено спереду в глибокі зустрічні складки. Шов по всій довжині спинки. Спереду — навскісні прорізні кишені з ли́сточками. Манжети на застібці й комір із вилогами з білого піке. Складка на спідниці ззаду... (Жвава Жінка зривається з ліжка. Цілує Товсту.) Па-па! Потелефонуй неодмінно. Неодмінно потелефонуй. Па! Дзвони, телефонуй, не забудь... Па! Па! (Виходить.)
ТОВСТА ЖІНКА (складає рукоділля): Отож, ви вмиваєте руки, пане Дідеку!
ГЕРОЙ: Вмиваю.
ТОВСТА ЖІНКА: Я пов’язувала з візитом до вас стільки надій! Гадала, що пам’ятаючи про давнє знайомство, ви схочете подати руку самотній жінці. Яка вам справа до того, що в мене зростає виділення гонадотропного гормону. Так, пане Збишеку...
ГЕРОЙ: Я вже тричі казав, що мене звати Вацлав.
ТОВСТА ЖІНКА: Так, пане Вацеку, у мене все частіші болі голови, гарячі приливи до голови, завертання голови, болі в суглобах. Я помітила, що останнім часом у мене бувають незначні розлади травлення, зміни в електрокардіограмі. Лікар вважає, що цілком достатньо вживати внутрішньо естрадіол, іншим дієвим засобом є етилостилбестрол, але ці ліки викликають у мене нудоту й біль у животі... А що, пане Вацеку, ви порадите мені в такій ситуації? Якби не те, що я знаю вас від отакенького (Товста Жінка показує), я ніколи не звернулась би до стороннього чоловіка в такій інтимній справі.
ГЕРОЙ (читає газету): «Першим у цьогорічній кампанії рушив цукровий завод “Стрижів” у Грубешівському повіті».
ТОВСТА ЖІНКА: Як же змінився світ! Люди цілковито байдужі до страждань своїх ближніх. (Чути дитячі голоски: «Мамо, мамо. Мамусю».)