Природно, стаються такі випадки, коли великий Творець світу призабуде повісити комусь ліхтар у голові. І що ж із цим удієш! Хіба ж можна зазирати до Господа на його людську кухню? А може, великий Творець у своєму милосерді до нашої бідолашної і виснаженої вітчизни заміряв створити цього дурного бевзя як найяскравішу ілюстрацію того, наскільки обхезантіс депутатіс не лише нікчемні, а й ідіотичні? Достоту визначне польське прислів’я мовить, що краще з розумним загубити, ніж з дурнем знайти. Прислів’я слушне, й тому обхезантіс депутатіс, коли вони ще й невимовно дурні, є найогиднішим і найобридливішим явищем. Бо що ж його удієш, — ліхтаря в голові не повісили й можна вигадати прислів’я: «Дурний, як спікер», проте кожен міністр мусить слухати з повагою нісенітниці цього пана, його підлотні звинувачення та ще й облизувати білизну професійного ідіота, обхезану та пропітнілу від розумових зусиль.
ВАРШАВСЬКИЙ САЛОН
Чоловіки й жінки. Костюми довільні. Усі в безперервному русі. Навіть якщо вони стоять на місці, то крутяться навколо «своєї осі». Інші, крутячись навколо себе, водночас кружляють залою або міряють її кроками, дивлячись прямо перед собою, біжать кудись дрібним кроком, зупиняються, (ніби) нажахані, завертають назад, задкують, відвертають голови і крутять ними навсібіч, або розкланюються на всі боки. Старі люди, молоді й «у розквіті сил». Декотрі молодики без угаву підстрибують. Посеред натовпу видно Комбатанта З Довгою Бородою, Професора З Великими Вухами, Великого Рожевого Критика, який пищить, ставну Жінку В Чорному (Матрону?).
СКАРҐА (через салон може пройти Скарґа): Тамтої зайздрості теж повно поміж людей, з яких один другого щастя знести й зочити не ладен. Й огидить ближнього тим самим, що він має, чого другий неохоче бачить у нього, і рачить собі того бажати. І оте лихе око, яко Господь мовить, з щирої зайздрості показує незичливість до ближнього і миру з ним жодного мати не може, і згоди з ним не бажає. Така-от непозбувна бентега.
На кілька секунд усі завмирають, відтак оживають. Обличчя в них набурмосені, похмурі (нібито «ображені»), Професор З Великими Вухами порскає слиною надовкіл... Одні розглядають других, — іноді здалеку, деколи зблизька... Дуже уважно приглядаються один до одного, хитають головами — начебто з недовірою. Згірдливо міряються поглядами. Відскакують один від одного. Зизують один на одного (дивляться)... Деколи всміхаються, а власне, показують зуби, ошкірюють зуби... Жінки кисло всміхаються або затинають губи, деколи показують язика. Інші стоять нерухомо, склавши руки під животом, нібито притримують своє причандалля, інші сплели руки на плечах, ще інші — тримають їх у кишенях (штанів), хтось несподівано розкидає руки й біжить у напрямку... Але несподівано змінює напрямок, опускає руки і стоїть нерухомо, хтось піднімає руку, хтось до когось махає долонею, тримають у руках аркушики й хустинки. Той обертається, цей завертає, усі розминаються. У безперервному русі, нічого не мовлять, але ворушать губами, й уважний глядач може відчитувати з цих порухів губ якісь короткі непристойні слова, котрі починаються на літери «с...» або «б...» і «д...».
Нібито розмовляють між собою, а насправді лише дзижчать і сичать, і навіть свищуть.
У цей час молодики (з борідками) постійно підстрибують. Хтось витирає собі обличчя бородою. Професор порскає слиною навколо себе. Хтось протирає очі. Жінки деколи падають навколішки. Люди починають жертися між собою. Один кусає другого за вухо або за іншу частину тіла.
Вбігають пси — гавкотіння.
Чорне фортеп’яно, біля фортеп’яно сидить Жінка, одягнена в чорне (Матрона?). Грає, але звуків не чути.
Діалоги: «репліки» слід розділити між різними людьми.
Я йому не
я йому не подам о ні ні
Я тобі не подам
О ні — ніколи-преніколи
Це він на мене
1968 року на мене до
А ти на мене 1945-го і 1947-го
Я тричі так Ти тричі ні
Це був ре...
Це був ре...
референдум
Я двічі ні ти тричі так