«Страшний стариган! — подумав Старбак, здригнувшись. — Навіть коли ти спиш посеред жахливого шторму, твій погляд спрямований до твоєї мети!»
Розділ 52
«Альбатрос»
Біля далеких островів Крозе на північний схід від мису Доброї Надії, де міститься багатий район полювання на справжнього кита, прямо по курсу на горизонті з'явився вітрильний корабель під назвою «Гоні» («Альбатрос»). Він повільно рухався нам назустріч, і з висоти свого поста на топі грот-щогли я міг чудово бачити це дивне для новачка видовище — китобійний корабель у дальньому плаванні, що давно вийшов з рідної плавби.
Хвилі, мов вальці сукновала, побілили його корпус, наче викинутий на берег моржевий скелет. Уздовж бортів тяглися довгі смуги червонястої іржі, а всі снасті з такелажем були схожі на грубе гілля дерев, укрите пухнастою памороззю. На кораблі були поставлені тільки нижні вітрила. І моторошне видовище являли собою довгобороді чатові на трьох оголених щоглах! Здавалося, вони загорнуті у звірині шкури — такий зношений і полатаний був їхній одяг, що витримав майже чотирирічне плавання. Стоячи в залізних обручах, прибитих до щогл, вони розгойдувалися і коливалися над безоднею. І хоча ми, шестеро чатових, зблизилися в повітрі настільки, що могли б перестрибнути зі своєї щогли на чужу, поки їхній корабель повільно пропливав у нас за кормою, ці бідолахи, похмуро дивлячись на нас, не озвалися до наших чатових жодним словом, і лише знизу, у нас із юта, пролунав вигук:
— Агов, на «Альбатросі»! Ви не бачили Білого Кита?
Та коли чужий капітан, перехилившись через вибілені поруччя, приклав до вуст рупор, той раптом вислизнув у нього з рук і полетів у море; а тим часом вітер знову почав завивати, і він марно намагався перекричати його без рупора. Корабель віддалявся від нас. Матроси мовчки завважили про себе цю зловісну подію, що сталася при першій спробі розпитати про Білого Кита інший корабель; Ахаб якусь мить вагався; здавалося, коли б не вітер, що все дужчав, він був готовий спустити шлюпку, щоб самому піднятися на палубу чужого корабля. Та потім він, скориставшись зі свого навітряного положення, схопив рупор і гучно озвався до корабля, який, наскільки він зрозумів з його вигляду, також був з Нентакету і тепер повертався на батьківщину.
— Агов, на кораблі! Я — «Пеквод», іду навколо світу! Передайте, нехай листують до Тихого океану! А якщо за три роки о цій порі я не повернуся додому, тоді нехай…
На цей час кораблі вже розійшлися, аж раптом зграйка риб, що вже багато днів спокійнісінько пливли біля наших бортів, за своєю дивною звичкою кинулася геть, тріпочучи плавцями, і примостилася з корми та з носа біля чужого корабля. І хоча Ахаб під час своїх нескінченних мандрів, мабуть, уже не раз бачив таку картину, тепер, коли він був під владою своєї манії, навіть такі дрібниці несподівано набували для нього великого значення.
— Тікаєте геть від мене? — мовив він, дивлячись у воду. Ці слова начебто не виражали нічого особливого, але в них бриніла така глибока, безнадійна туга, якої цей божевільний старий ще ніколи не виказував. Потім, звернувшись до стернового, який весь час тримав корабель у вітрі, щоб він не так стрімко біг уперед, Ахаб гукнув своїм громовим голосом, як завжди:
— Стерно на борт! Курс навколо світу, так тримати! Навколо світу!
Ці слова не можуть не збудити почуття гордості; та куди ж веде подібне навколосвітнє плавання? Через безліч знегод — у те саме місце, звідки ми вирушили в путь і де ті, кого ми лишили в безпеці позаду себе, перебували весь час. Якби наш світ був безмежною пласкою рівниною, якби, пливучи на схід, ми весь час ішли в нову далечінь і бачили нові краєвиди, ще прекрасніші, ще дивовижніші, ніж Кіклади[208] чи острови царя Соломона[209], тоді в нашому плаванні був би якийсь сенс. Та коли ми женемося за туманною таїною своїх мрій чи вирушаємо в тяжку гонитву за демонічним видивом, яке рано чи пізно обов'язково звабить душу кожного смертного, — коли ми переслідуємо їх по всій земній кулі, вони або зводять нас на манівці, або покидають, зранених, на півдорозі.
Розділ 53
Сходини
Видима причина, з якої Ахаб не відвідав зустрічний корабель, полягала, як ми вже сказали, в наступному: вітер і море загрожували штормом. Та навіть якби цього не було, він, мабуть, все одно туди не пішов би — наскільки можна судити з його подальшої поведінки за подібних обставин, — коли б він зміг шляхом переговорів через рупор отримати негативну відповідь на своє запитання. Адже згодом з'ясувалося, що він не мав ані найменшої потреби у спілкуванні — навіть дуже побіжному — з капітанами інших кораблів, якщо ті не могли надати йому ніяких нових відомостей з того питання, яким він так жадібно цікавився. Але для того щоб ця деталь дістала належну оцінку, потрібно розповісти тут про те, як за давніми звичаями мають поводитися китобої при зустрічі в чужих водах, особливо при зустрічі у промислових районах.
208
209