На віньєтках та інших орнаментах у деяких старовинних книжках часом можна побачити сміховинні спроби зобразити китів, із чиїх черепів, наче з невичерпної чаші, струменять фонтани, гейзери, цілі джерела Саратоги і Баден-Бадена[225]. Кумедних китів також можна побачити на титульному аркуші першого видання «Розвитку просвіти».[226]
А тепер облишмо ці дилетантські спроби і перейдімо до тих зображень левіафана, що претендують на правдоподібність і науковість і є витвором справжніх знавців. У старовинній збірці Харріса є кілька зображень кита, узятих із одного голландського опису подорожей, виданого в 1671 році від Р. X. і названого «Плавання до Шпіцбергену за китами на кораблі «Йона в Китовому Череві»; шкіпер Петер Петерсен з Фрисландії». На одній із цих гравюр кити зображені у вигляді великих брусових плотів, що плавають між айсбергами, а по спині в них бігають білі ведмеді. Автор іншої гравюри припустився жахливої помилки, зобразивши кита з вертикальною хвостовою лопаттю.
Або візьмемо такий собі грубий фоліант in Quarto, написаний Колнеттом, капітаном першого рангу Британського флоту, і названий: «Плавання за мис Горн до Південних морів з метою розширити район полювання на спермацетових китів». У цій книзі є малюнок, що повинен являти собою «Зображення фізетера, або спермацетового кита, знятий у масштабі з кита, вбитого біля берегів Мексики у серпні 1793 року і піднятого на палубу». Не маю сумніву, що капітан, наказавши зробити цю правдиву замальовку, дбав про правдивість усього твору. От тільки, дозволю собі зауважити, око в цього кита таке, що прикладіть його у відповідності із зазначеним масштабом до дорослого кашалота — і з'ясується, що замість ока йому намалювали якесь напівкругле вікно у п'ять футів завдовжки. О капітане, чому ви не були такі люб'язні намалювати ще Йону, який визирає із цього вікна!
І навіть найкращі компіляції з природничої історії, сумлінно складені для просвіти юнацтва, не позбавлені таких жахливих помилок. Ну хоч би й відомий твір Голдсміта «Жива природа». У скороченому лондонському виданні 1807 року є ілюстрації, на яких начебто зображений «кит» і «нарвал». Я б не хотів здатися нечемним, проте цей незугарний кит надто скидається на свиню з обрубаними ніжками, а щодо нарвала, то, мигцем поглянувши на нього, дивуєшся, як можна в наше освічене дев'ятнадцяте століття показувати грамотним учням такого гіппогрифа і видавати його за справжнього?
Знову-таки: 1825 року видатний натураліст Бернар Жермен, граф де Ласепед, опублікував монографію із систематики китів, з ілюстраціями, що зображують окремих представників різних різновидів левіафана. Усі вони зовсім невірні, а щодо зображення гренландського кита, Mysticetus (або, інакше кажучи, справжнього кита), то навіть Скорсбі, при його великому досвіді спілкування із цим видом, заперечує існування в природі такої істоти.
Проте їх усіх перевершив у невігластві вельми освічений Фредерік Кюв'є[227], брат славетного барона. У 1836 році він опублікував свою «Природничу історію китів», у якій представлене щось, що, на його думку, має являти собою зображення кашалота. Той, хто наважиться показати цей малюнок будь-кому з мешканців Нентакету, мусить заздалегідь подбати про свою успішну втечу із цього острова. Кашалот Фредеріка Кюв'є — це не кашалот, а просто гарбуз. Звичайно, автор не мав щасливої нагоди особисто взяти участь у китобійному плаванні (як і більшість йому подібних), та, однак, хто мені скаже, звідки він узяв цей малюнок? Може, з тих самих джерел, з яких запозичив своїх претенціозних вилупків його попередник у цій галузі — Демаре[228]? Я кажу про китайські малюнки. А що то за шуткарі — китайські художники, ви можете зрозуміти, подивившись на розмальовані ними чашки та блюдця.
Що вже казати про вуличних китів з вивісок, яких ми бачимо над крамницями торгівців жирами? Зазвичай це китові Річарди Треті[229] з верблюжими горбами, оскаженілі від люті; поглинаючи на сніданок по три-чотири моряцькі пироги з начинням, тобто по три-чотири вельботи, напхані матросами, ці недоладні почвари хлюпаються у морі крові та синьої фарби.
Проте всі ці численні похибки в зображенні кита, зрештою, не такі вже й дивні. Завважте, що натурою для малюнків здебільшого були прибиті до берега мертві кити, і ці малюнки такі ж правдиві, як малюнок розбитого корабля з потрощеною палубою може передати благородний образ цього гордого велетня у всій красі його корпусу і снастей. Слони іноді позували, стоячи для своїх портретів у повний зріст, а живі левіафани ще ніколи не бували натурниками для своїх зображень. Живого кита у всій його красі та величі можна побачити хіба що в глибині моря; його гігантська плавуча туша миттю зникає з очей, мов швидкісний лінійний корабель; і жоден зі смертних досі не зміг підняти його з морської безодні, не спотворивши при цьому його величних обрисів. І, не кажучи вже про значну відмінність у подобі маленького китеняти і дорослого платонового левіафана, навіть якщо китеня підняти на палубу, сам диявол не зміг би визначити його форми — така це гнучка, звивиста, метушлива істота.
225
227