Розділ 57
Кити мальовані; кістяні, дерев'яні, бляшані, кам'яні; кити орські; кити серед зірок
На Тауер-Хілл у Лондоні, якщо піти в напрямі доків, можна побачити каліку-жебрака (або «кітвака», як кажуть моряки), який тримає в руці розмальовану табличку із зображенням трагічної сцени, під час якої він утратив ногу. Там намальовані три кити і три вельботи, один із яких (що містить, слід гадати, нині відсутню ногу ще цілою і неушкодженою) затиснений у могутніх щелепах кита на передньому плані. Кажуть, за останнє десятиліття він тицяв перехожим цей малюнок і свою куксу безліч разів, та ніхто не йняв йому віри. Його правдивість доведено лише тепер. Ці три кити виявилися анітрохи не гіршими від будь-яких китів Уопінга, а кукса — справжньою, мов пеньок на просіках Заходу. Проте цей бідолашний китобій, волею долі піднесений на дерев'яній трибуні своєї ноги, не кидає з неї зверхніх слів у натовп, а лише з гіркотою споглядає власне каліцтво.
Усюди на Тихому океані, і в Нентакеті, і в Нью-Бедфор-ді, і в Сег-Харборі можна побачити живі зображення китів і китобійних сцен, нашкрябані самими китобоями на іклах кашалота чи на дамських корсетних планшетках, виготовлених із китового вуса, і на інших дрібничках, які китолови майстерно вирізають із грубого природного матеріалу в години свого океанського дозвілля. У декого з моряків є спеціальні ящички із знаряддями, подібними до інструментів дантиста, що призначаються для різьблення по кістці. Та здебільшого вони використовують для цього кишенькові ножі, і за допомогою цього майже універсального моряцького інструмента вони можуть зобразити для вас усе, що побажаєте, у немудрящій манері матроських митців.
Довга ізоляція від християнського цивілізованого світу неодмінно доводить людину до того стану, до якого засудив її колись сам Бог, а саме — до стану так званого варварства. Справжній китобій — це варвар, не гірший від будь-якого ірокеза. Я теж варвар, я визнаю хіба що владу короля канібалів, та щомиті готовий постати навіть проти нього.
У своєму домашньому колі варвар відрізняється від інших людей рідкісною прихильністю до художнього ремесла. Давня гавайська палиця чи весло-острога, порізьблені вигадливими і напрочуд гарними візерунками, є такими самими пам'ятками людської впертості, як «Латинський лексикон». Адже все це химерне дерев'яне плетиво було створено за допомогою уламка мушлі чи акулячого зуба; на нього пішли довгі роки копіткої праці.
Це стосується білого варвара-моряка так само, як і гавайського варвара. Так само терпляче й сумлінно, тим самим різцем з акулячого зуба він виріже для вас свою кістяну скульптуру, може, не так майстерно, але так само рясно вкриє її орнаментом, як стародавній грецький дикун, що працював над щитом Ахілла[237], і надасть їй того самого звабливого варварського духу, яким дихають гравюри німецького дикуна Альбрехта Дюрера.[238]
Дерев'яних китів, тобто китів, вирізаних у профіль з темних шматків цінної деревини, яку в Південних морях використовують для виготовлення зброї, часто можна побачити в кубриках американських китобійних кораблів. Деякі з них — це справжні витвори мистецтва.
У старовинних заміських будинках із гострокутним дахом можна інколи натрапити на бронзових китів, що підвішені за хвіст замість дверного молотка. Тут усе залежить від воротаря; якщо він дрімає, то краще скористатися таким китом із головою, подібною до ковадла. Однак ці кити-калаталки рідко бувають схожими на свій природний прототип. На шпилях деяких старожитніх церков можна вздріти бляшаних китів, поставлених там у ролі флюгерів; але вони стирчать так високо і так промовисто виражають усім своїм виглядом пересторогу «Руками не чіпати», що їх важко роздивитися й оцінити по заслузі.
На кощавих, реберчастих ділянках землі біля підніжжя високих гір серед уламків скель, що химерними купами розкидані по рівнині, часто можна вгадати застиглі форми, подібні до скам'янілих левіафанів, майже повністю занурених у море трави, яка під вітром брижиться навколо них миготливим кільцем зелених хвиль.
237
…