Обидва кінці ліня виводять назовні, один кінець з угином, або петлею, піднімають із дна діжки по стінці і вільно звішують через край. Це необхідно з двох причин. По-перше, для того щоб легше було прив'язати до нього лінь із сусіднього вельбота, якщо поранений кит піде на таку глибину, що весь лінь, прикріплений до гарпуна, може зникнути у воді. За таких випадків кита просто передають, наче кухоль елю, з одного вельбота на інший, хоча перший вельбот залишається поблизу, щоб у разі потреби допомогти своєму напарнику. По-друге, це робиться для загальної безпеки, бо якби нижній кінець ліня було прикріплено до човна, поранений кит, який іноді за якусь мить може затягти під воду весь лінь, цим не вдовольниться, а потягне за собою в глибину і приречений вельбот, і тоді його не викличуть із дна морського ніякі герольди.
Перш ніж спустити на воду вельбот, верхній кінець ліня витягають із діжки, заводять за лагрет на кормі і потім укладають по всій довжині човна між двома рядами веслярів, що сидять по бортах навскіс один від одного, і протягають через держаки весел — так що матроси, веслуючи, торкаються його руками, — у ніс вельбота, де лінь тримається за дерев'яний шпичок завбільшки із зубочистку. На носі лінь звисає за борт невеликим фестоном, а потім знову перекидається всередину; тут частину ліня сажнів у десять-дванадцять (яку називають «передній лінь») згортають і вкладають на носі, а іншу частину протягують уздовж борту до корми, де прикріплюють до короткого перліня — троса, що прив'язаний до самого гарпуна; але перед цим перлінь піддають усяким таємничим операціям, про які було б нудно розповідати.
Отже, гарпунний лінь обплітає вельбот, повиваючи і оперізуючи його в усіх напрямах. Він захоплює кожного з веслярів у свої згубні кільця, і сухопутний житель боязко порівняв би їх з індійськими факірами, що на втіху глядачів обплутують себе клубком отруйних змій. І жоден із синів смертної жінки, поки не звикне до цього, не зможе лишатися спокійним у цій мотузяній плутанині; він веслуватиме щосили, думаючи про те, що будь-якої миті можуть кинути гарпун, і тоді всі ці страшні звивини оживуть, наче кільчаста блискавка; при думці про це дрож проймає вас до кісток, перетворюючи їх на тремтливі драглі. Але ж звичка! — диво та й годі, що робить з нами звичка! Ви ніколи не почуєте над своїм обіднім столом із червоного дерева такого гучного сміху, таких дотепних жартів і винахідливих відповідей, як над білими півдюймовими дошками вельбота, у якому шестеро матросів, наче на шибениці, підвішені на мотузці; можна сказати, вони із зашморгом на шиї рухаються просто до смерті в пащу, мов ті шестеро громадян Кале, що прийшли до короля Едварда.[247]
Мабуть, тепер ви добре уявляєте собі причину тих нещасливих випадків, що нерідко трапляються на морі і про які зрідка згадує преса, — коли розмотаний лінь затягає матроса за борт, під воду. Адже сидіти у вельботі, коли лінь стрімко біжить за гарпуном, — це те саме, що сидіти всередині паровоза, серед свисту й шипіння, коли вас торкаються у своєму швидкому рухові вали, поршні й шестерні. І навіть понад те: на тебе зусібіч чигає смертельна небезпека, а ти не можеш сидіти нерухомо, бо човен розхитується, мов колиска, і тебе кидає з боку в бік; тільки своєчасно виявивши вміння балансувати і напруживши до краю всю свою силу та волю, ти зможеш уникнути долі Мазепи[248] і не бути віднесеним туди, куди не долине за тобою навіть сонячне світло.
І це ще не все. Подібно до того як мертва хвиля, що передує шторму і віщує його, жахає нас іще більше, ніж шторм; адже мертва хвиля — це просто обгортка, оболонка шторму, вона містить його в собі, як безневинна на вигляд рушниця ховає в собі убивчий порох, кулю і сам постріл; так само і оманлива непорушність гарпунного ліня, що безмовно в'ється навколо гребців, поки його не приведуть у рух, — ця непорушність ховає в собі більшу загрозу, ніж сама небезпека. Що тут скажеш? Усі люди, які живуть на землі, оповиті гарпунним лінем. Кожен народжується із зашморгом на шиї; та людина може осягнути німотну, таємну, одвічну небезпеку життя лише тоді, коли почне стрімко затягатися зашморг смерті. І якщо ти філософ, то навіть у своєму вельботі відчуватимеш не більше страху, ніж у кріслі перед каміном, де коло тебе лежить кочерга, а не гарпун.
247
248