Тепер подумайте, що це таке, коли всі чотири вельботи б'ються з одним надзвичайно сильним, енергійним і підступним китом; коли всі ці його риси, а також збіг тисячі згубних дрібниць, звичайний для нашого небезпечного ремесла, призводить до того, що навколо кита одночасно мотляються на ліні вісім-десять других гарпунів. Адже в кожному вельботі є декілька гарпунів, які можна прив'язати до ліня, якщо перший гарпун, кинутий невдало, був утрачений. Я описую всі ці подробиці так докладно, щоб вони могли пояснити деякі важливі і складні описи, наведені нижче.
Розділ 64
Вечеря Стабба
Кит Стабба був убитий досить далеко від корабля. Стояв штиль, і ми, зв'язавши разом три вельботи, поволі потягли наш трофей до «Пекводу». Тепер, коли ми, вісімнадцять чоловік, своїми тридцятьма шістьма руками і ста вісімдесятьма пальцями, знемагаючи, довгі години тягли по воді цю велетенську безживну тушу, а вона ледь рушила з місця, ми наочно переконалися в тому, наскільки вона була велика. Адже в Китаї на великому каналі Ханг-Хо, чи як там він називається, п'ять-шість чоловік тягнуть вздовж берега джонку з вантажем зі швидкістю милі на годину, а цей громіздкий корабель рушив уперед так повільно, наче був навантажений чавуном.
Звечоріло, але нам світили з «Пекводу» три тьмяні ліхтарі на грот-щоглі; і, наблизившись, ми побачили, що Ахаб вивішує за борт ще один ліхтар. Він мазнув байдужим поглядом по китовій туші, віддав звичайні розпорядження щодо її швартування на ніч і, передавши ліхтар одному з матросів, пішов до своєї каюти і не виходив звідти до ранку.
Хоч улаштовуючи полювання на цього кита, капітан Ахаб виявив звичайну для нього енергію — назвемо це так, — тепер, коли тварину було вбито, якийсь неспокій, нетерпіння, розпач пробудилися в його душі; вигляд цього мертвого тіла наче нагадував йому, що Мобі Дік досі живий і що нехай навіть тисячу мертвих китів пришвартують до борту «Пекводу», вони ні на мить не наблизять його до величної й божевільної мети. Незабаром зі звуків, що лунали на кораблі, можна було вирішити, що команда збирається кинути якір просто посеред моря. Важкі ланцюги тягли по палубі і з брязкотом пропускали в клюзи. Та ці брязкітливі кайдани закують не корабель, а велетенську тушу мертвого левіафана. Пришвартований головою до корми, а хвостом до носа, його чорний труп лежав упритул до корпусу корабля, і в нічній пітьмі, що ховала обриси щогл і снастей, обоє — і кит, і корабель — здавалися двома величезними биками в одному ярмі, один із яких упав, знесилений, а другий ще стоїть.[251]
Отже, похмурий Ахаб зараз був незворушно спокійним — принаймні так він поводився на палубі, — тоді як його другий помічник Стабб, збуджений перемогою, перебував у радісному піднесенні. Усупереч своїй звичці він так метушився, що стриманий Старбак, його офіційне начальство, мовчки тримався осторонь, дозволивши йому самому керувати всією справою. Невдовзі стала відомою одна дивна супутня обставина, що змусила його так пожвавитись. Стабб був великим гурманом, він обожнював китове м'ясо і непомірно високо цінував його смакові якості.
— Біфштекс, біфштекс, перш ніж я ляжу спати! Гей, Деггу! Лізь за борт і відріж мені шматок із задньої частини.
Нехай усі знають, що хоча грубі китобої зазвичай не примушують своїх ворогів, як того вимагає великий воєнний закон, відшкодовувати їм поточні витрати (принаймні до продажу здобичі), однак трапляються інколи мешканці Нентакету, яким вельми смакує згадана Стаббом частина туші кашалота — а саме, звужений кінець його тіла.
До півночі біфштекс був вирізаний і підсмажений, і Стабб при світлі двох ліхтарів, заправлених кашалотовим лоєм, урочисто взявся до своєї кашалотової трапези, стоячи біля кабестана, наче біля шинквасу в корчмі. Та не лише він тієї ночі смакував китове м'ясо. Плямкаючи в унісон із жуванням його невтомних щелеп, сотні, тисячі акул, що кишіли біля левіафана, бенкетували, жадібно вгризаючись у його жирне тіло. Тих небагатьох, хто спав у кубрику, часто будили гучні удари їхніх хвостів по обшивці корабля, що лунали за кілька дюймів від серця сплячого. А якби ви перехилилися через борт, то могли б навіть побачити їх (як досі чули); вони бовталися в чорній зловісній воді, перевертаючись на спину щоразу, коли виривали з китової туші величезні круглі шматки сала завбільшки з людську голову. Такий акулячий бенкет може видатися просто неймовірним. Як вони примудряються вигризати з цієї гладкої слизької маси шматки такої бездоганно круглої форми — це лишається частиною всеосяжної таємниці буття. Слід, який вони при цьому лишають у туші, більш за все нагадує отвір, який висвердлює тесляр, щоб забити болт.
251
Тут можна було б навести одну деталь. Ошвартованого кита буде найнадійніше й найміцніше прикріпити до корабля за хвіст, а оскільки ця частина туші є найважчою (не враховуючи бічних плавців) і найбільш гнучкою, навіть після смерті, вона занурюється глибоко в воду, і з вельбота її неможливо досягти рукою, щоб закинути під неї ланцюг. Проте це ускладнення долають у вельми цікавий спосіб: з корабля, закріпивши один кінець, спускають міцний лінь з дерев'яним поплавцем на кінці і тягарем посередині. Поплавець заводять по той бік туші і, таким чином оперезавши кита, витягають лінь, а потім ланцюг, який надійно закріплюють навколо найтоншого місця, там, де стрижень хвоста переходить у широкі лопаті плавців