Проповідь тривала далі:
— Жадоба, братво, то не ваша вина: це у вас така вдача, тут уже нічим не зарадиш; та ви не слухаєтеся своєї вдачі, ось у чому притичина. Звісно, ви акули; та як подолаєте акул у собі, то станете янголами; бо ж усі янголи — це просто подолані акули. Чуєте, братво, спробуйте хоч раз поводитись чемно з тим клятим китом. Не видирайте шматок із рота ближнього, от що я вам скажу. Хіба одна акула має більше прав на нього, ніж інша? Боже ж мій, та ніхто з вас не має права на цього кита; цей кит іще комусь належить. Я знаю, в декого з вас збіса великий рот, більший, ніж в інших; та великому роту — мале черево; і не напихайте собі пащеку, а відкушуйте шматки для своїх дітлахів, бо вони самі не впораються.
— Отак, Флісу, гарно сказано! — вигукнув Стабб. — Оце по-християнському; давай далі.
— А нащо говорити далі, коли ця сволота все одно буде гиркатися та бити хвостами, масса Стабб? Вони ані слова не чують; ні до чого їм проповідувати, цим зажерам, поки вони не напхають собі черево, а черево в них ненаситне; і коли все-таки напхають черево, тоді вони вас і слухати не будуть; тоді вони пірнуть у море і поснуть десь на коралах, і вже нічого не вчують.
— Щиро кажучи, я з тобою згодний; тож благослови їх, Флісу, і я повернуся до своєї вечері.
Тоді Фліс здійняв обидві руки над риб'ячим натовпом і пронизливо вигукнув:
— Кляті брати! Галасуйте як собі хочете, дідько б вас ухопив! Можете напхати собі черево, поки не луснете, а тоді поздихайте!
— А тепер, коку, — мовив Стабб, знову повертаючись до своєї вечері на кабестані, — стій там, де стояв раніше, напроти мене, і слухай мене уважно.
— Слухаю вас уважно, — відповів Фліс, схилившись у своїй звичній позі над щипцями.
— Так от, — заговорив Стабб, уминаючи біфштекс. — Поговорімо ще трохи про біфштекс. Спершу скажи мені, скільки тобі років, коку?
— А при чому тут біфштекс? — роздратовано спитав старий негр.
— Тихо! Скільки тобі років, коку?
— Кажуть, десь під дев'яносто, — похмуро пробурмотів кок.
— І ти мало не сто літ живеш на світі, коку, а досі не вмієш готувати китовий біфштекс? — Стабб поспіхом проковтнув іще шматок, що став ніби наочним підтвердженням його запитання. — Де ти народився, коку?
— Під час переправи на поромі через Роанок.[252]
— Народитися на поромі! Дивно, їй-право. Та я ж питав тебе, з якого ти краю, коку?
— Я й кажу, з Роаноку, — сердито відповів той.
— Ні, ти цього не казав, коку; та послухай, до чого я веду. Ти мусиш повернутись в рідні краї і народитися ще раз, коли не вмієш готувати китовий біфштекс.
— Бодай я скис, жодного більш не приготую, — пробурчав старий негр, повертаючись, щоб іти.
— Ану ходи до мене, коку; давай сюди свої щипці; а тепер з'їж шматочок цього біфштекса і скажи, як ти гадаєш — чи він приготований як належить? Бери, я сказав, — і він простягнув негрові щипці. — Бери і скуштуй.
Поплямкавши зморщеними губами, старий кок пробурмотів:
— Смачнішого біфштекса в житті не їв; аж тане в роті.
— Коку, — мовив Стабб, знову широко розставивши ноги, — ти до якої церкви належиш?
— Якось проходив біля церкви в Кейптауні, — похмуро відповів старий.
— Ти раз у житті пройшов біля святої церкви в Кейптауні і підслухав, як святий отець звертається до пастви: «Любі брати мої…» Атож, так воно й було, коку! І після цього ти приходиш сюди і кажеш мені таку страшну брехню, га? Куди ти, по-твоєму, потрапиш, коку?
— До свого ліжка, і дуже скоро, — пробурчав той, відвернувшись.
— Стій! Ану сюди! Я маю на увазі, коли помреш, коку. Це страшне питання, коку. Що ти на це скажеш?
— Коли цей старий негр помре, — повільно проказав старий, і вся його поведінка і тон раптом змінилися, — він сам нікуди не піде; святий янгол прийде і візьме його.
— Візьме? Як? У кареті четвернею, як узяли Ілію? І куди він тебе візьме?
— Отуди, — мовив Фліс, здіймаючи щипці в себе над головою, і урочисто вказав ними вгору.
— Еге, то ти гадаєш, коку, що втрапиш на самий топ нашої грот-щогли, коли помреш? А ти хіба не знаєш такого — що вище залізеш, то більше змерзнеш? На грот-щоглу, ти диви!
— Я такого не казав, — знову спохмурнівши, відповів Фліс.
— Ти сказав — «отуди», хіба ні? Ти подивися, куди ти щипцями вказуєш. Чи, може, ти хочеш пролізти на небо задарма? Ні, ні, коку, ти туди не залізеш інакше, як по вантах. Річ марудна, та інакше не піде. Але ж ми іще не на небі. Покинь свої щипці, коку, і слухай мою команду. Ти слухаєш? Тримай капелюха в руці, а другу руку — проти серця, коли слухаєш мою команду, коку. Що? Отут у тебе серце? Тут у тебе шлунок, старий! Вище, вище — отак, — тепер годиться. Тримай руку тут і слухай мене уважно.