І все ж таки, на мою думку, сухопутна людина з такою відразою сахається від думки про вживання в їжу китового м'яса не тільки через те, що воно є надміру жирним; це якимось чином пов'язано з уже наведеними мною міркуваннями: хіба можна людині їсти морське створіння, вбите нею самою, та ще й при світлі його власного жиру? Проте першого, хто вбив бика, безперечно, вважали вбивцею; можливо, його навіть повісили; у всякому разі, якби його суддями були бики, то вони б неодмінно засудили його до повішення, якого він і заслуговує, як будь-який убивця. Підіть у суботу ввечері до м'ясної крамниці і подивіться на юрму живих двоногих істот, які витріщаються на цілі колони мертвих чотириногих. Чи вам не здається, що канібалам до цього далеко? Канібалам? А хто з нас не канібал? Їй-богу, той людожер з островів Фіджі, що про запас засолив у себе в льоху кощавого місіонера, той запасливий дикун матиме менше клопоту в Судний день, ніж ти, цивілізований і освічений ласун, що розпинає на підлозі гуску, аби потім ласувати її набряклою печінкою у вишуканій страві pate-de-foie-gras.[254]
А Стабб їсть кита при світлі китового жиру — і цим самим лише обтяжує злочинність своєї поведінки, так? Тож поглянь на держак свого ножа, мій цивілізований і освічений ласун, коли уминаєш ростбіф: з чого зроблено цей держак, хіба ж не з кістки бика, який доводиться рідним братом тому, котрого ти їси? А чим ти длубаєш у зубах, з'ївши ту жирну гуску? Пером, що належало цьому самому птахові. А яким пером писав офіційні циркуляри секретар Товариства борців проти жорстокості у поводженні з гусками? Адже всього місяць чи два тому це Товариство ухвалило резолюцію про користування виключно сталевими перами.
Розділ 66
Акуляча різанина
У Південних морях, коли вбитого кита після довгої тяжкої роботи пришвартовують до корабля, до розтину туші беруться не одразу. Це надзвичайно тяжка робота; вона забирає досить багато часу і потребує участі всього екіпажу. Саме цим пояснюється поширений звичай — за таких випадків спускати всі вітрила, закріпляти стерно з навітряного боку і відсилати всіх спати до ранку, за умови, щоб уся команда, попарно чергуючись щогодини, пильнувала порядок на палубі.
Проте іноді, особливо в екваторіальних районах Тихого океану, так учинити неможливо, оскільки біля прив'язаної китової туші збираються такі величезні зграї акул, що коли залишити її так, припустімо, годин на шість, до ранку біля борту зостанеться тільки голий кістяк. Щоправда, в інших районах океану, де цих риб не так багато, їхню зажерливість можна трохи вгамувати, відганяючи їх гострими фленшерними лопатами[255], хоча іноді це тільки заохочує їх до дії. Та цього разу сталося інакше; людина, не звикла до подібних видовищ, поглянувши за борт «Пекводу» вночі, вирішила б, що море — це одна величезна сирна голова, що кишить червою-акулами.
Отже, коли Стабб, повечерявши, призначив якірну вахту і коли за його наказом на палубу піднялися Квіквег і ще один із матросів, акули заметушилися, мов скажені, бо моряки одразу вивісили за борт платформи для розтину туш і три ліхтарі, що кидали довгі світляні смуги на збурену воду, і почали працювати фленшерними лопатами, нещадно вбиваючи акул ударами по черепу — а це єдине вразливе місце акули. Але в пінній мішанині в'юнких риб мисливцям не завжди щастило влучити в ціль, і тут кровожерність цих тварюк давала про себе знати ще більше. Вони не тільки жадібно ковтали нутрощі сусіда, що вилізли назовні з розітнутого лопатою тіла, а ще й, поранені, згиналися, мов лук, і поглинали свої власні нутрощі; тому одна акула могла кілька разів поспіль проковтнути свої кишки, які одразу ж випадали з рани. І це ще не все. Навіть трупи і примари цих тварюк можуть бути небезпечними. У їхніх відтятих частинах тіла і кістках, мабуть, ховається якась спільна пантеїстична життєва сила, яка не полишає їх і тоді, коли згасає життя окремої акули. Одна з акул, яку вбили і витягли на палубу, щоб злупити з неї шкіру, ледь не відкусила руку в бідолашного Квіквега, коли він намагався закрити мертве віко її смертоносної пащеки.
— Квіквег все одно, який бог зробив акула, — мовив дикун, струшуючи рукою від болю, — Фіджі бог чи Нентакет бог; той бог, що зробив акула, — клятий індус.
255
Фленшерна лопата, що використовується для розтину китової туші, виготовляється зі сталі найкращого ґатунку; розміром вона з людську долоню з розчепіреними пальцями, а за формою нагадує садову лопату, тільки має пласкі краї, а верхній кінець набагато вужчий від нижнього. Цей інструмент завжди нагострений, і під час роботи його кілька разів підточують, як бритву. Замість руків'я в нього — міцна жердина завдовжки футів у двадцять-тридцять