Розділ 67
Розтин
Це сталося суботньої ночі; а яка нас чекала свята неділя! Ex officio[256] всі китобої грішать неповагою до святої неділі. «Пеквод», що був кольору слонової кістки, почервонів, обернувшись на криваву бійню; кожний моряк став м'ясником. Сторонньому глядачеві могло видатись, що ми приносимо десять тисяч тучних биків у жертву морським богам.
Спочатку підняли приладдя для розтину, що складалося, окрім інших великих та важких предметів, з низки блоків, пофарбованих у зелений колір і таких важелезних, що одна людина не в змозі їх підняти; це виноградне гроно підтягли під топ грот-щогли і ретельно закріпили біля грот-марса — найбільш надійного місця на палубі. Кінець сталевого троса, пропущеного через усю цю плутанину, підтягнули до корби, а величезний нижній блок повис просто над китом; до цього блока прикріпили товстий гак, що важив не менше сотні фунтів. А тоді, стоячи на підвісних платформах за бортом, Старбак і Стабб, озброївшись довгими лопатами, почали вирізати в туші над боковим плавцем отвір — для того, щоб зачепити гак. Потім біля цього отвору вирубують широке півколо, встромлюють гак, і вся команда, що юрмиться біля корби, з хвацькою піснею починає тягнути. Тої ж миті корабель починає хилитися, кожен болт у його корпусі оживає, наче цвях у стіні старого будинку, що морозної ночі ось-ось вилетить; корабель двигтить, тремтить і киває небу своїми переляканими щоглами. Він хилиться все дужче, а тим часом хвилі шлють на поміч кожному ривку задиханої корби свій могутній поштовх, поки врешті-решт не пролунає гучний тріск; корабель з плюскотом стає прямо, і блоки тріумфально здіймаються з-за борту, тягнучи на гаку вирваний напівкруглий кінець першої смуги сала. І оскільки кит огорнутий шаром сала так само, як апельсин — шкіркою, його очищають достоту так само, зриваючи шкірку по спіралі. Корба тягне безнастанно, і ця сила змушує кита крутитися у воді навколо своєї осі; сало весь час змотується з нього рівною смугою по лінії надрізу, який утворюють лопатами Старбак і Стабб; і водночас, розкручуючись, туша рівномірно піднімається все вище, поки не торкнеться топа грот-щогли; матроси припиняють крутити корбу, оскільки тепер велетенська маса, спливаючи кров'ю, починає розгойдуватись, наче спускається з небес; і кожен із присутніх мусить весь час стерегтися, щоб вчасно ухилитися від неї, а то не встигне і оком змигнути, як вона зацідить йому у вухо і скине його за борт.
Тоді вперед виходить один із гарпунерів, тримаючи в руці довге гостре знаряддя, яке називають фленшерним мечем, і, улучивши мить, спритно вирізає великий отвір у нижній частині туші. У цей отвір вставляють гак другого великого блока і чіпляють ним шар сала. Потім гарпунер-мечник робить усім знак відійти, робить іще один вправний випад і кількома сильними ударами навскіс розтинає жировий шар надвоє; тепер коротка нижня частина ще не відтята, але довгий верхній клапоть, так звана «ковдра», вільно мотляється на гаку, готова до спуску. Матроси біля носової корби знов затягають пісню, і поки один блок зриває з кита другу жирову смугу, інший блок повільно витягають, і перша смуга йде донизу крізь головний люк, під яким міститься порожня каюта, яку називають «жировою коморою». Кілька спритних рук пропускають у це напівтемне приміщення довгу смугу «ковдри», яка звивається там кільцями, наче живий клубок змій. Так іде робота; один блок тягне вгору, інший іде донизу; кит і корба крутяться, матроси біля корби співають; ковдра, звиваючись, іде до «жирової комори»; помічники капітана відрізають сало лопатами; корабель тріщить, і з вуст кожного раз у раз зривається добірна лайка — так воно якось легше працювати.
Розділ 68
Ковдра
Я дуже ретельно вивчав цю тему, що викликає стільки суперечок і непорозумінь, а саме — китову шкіру. Я бесідував про це з досвідченими китобоями в морі і з ученими-природознавцями на суші. І моя початкова думка лишилася незмінною; але, це тільки моя особиста думка.
Питання полягає в наступному: що таке китова шкіра і де вона міститься? Ви вже знаєте, що таке китове сало. Це сало в розрізі нагадує жорстку яловичину з дрібними волокнами, проте воно більш тверде, пружне і щільне, а його товщина варіюється від восьми до п'ятнадцяти дюймів. Навіть якщо твердження, що шкіра тварини має таку будову і товщину, спершу здається безглуздим, це його не спростовує; річ у тім, що на китовій туші немає іншого щільного покриву; а що таке, по суті, шкіра тварини, як не досить щільний зовнішній покрив? Щоправда, з неушкодженого тіла мертвого кита можна зішкрябати рукою дуже тонку прозору плівку, яка трохи нагадує тонку слюду, м'яка і ніжна, як шовк; проте це можна зробити тільки до того, як вона висохне, бо тоді вона товщає, стає твердою і ламкою. У мене є кілька таких висушених клаптиків, я використовую їх замість закладок, коли працюю над книгою про китів. Як я вже зауваживав, ця речовина прозора, і, поклавши такий клаптик на сторінку книги, я іноді для втіхи уявляю, що він збільшує надрукований текст. У всякому разі, мені подобається читати про кита крізь його, так би мовити, власні окуляри. Та я веду ось до чого. Цей дуже тонкий шар «слюди», який дійсно вкриває все тіло кита, слід розглядати не тільки як шкіру тварини, але й як шкіру його шкіри, якщо можна так сказати; адже було б просто смішно стверджувати, що справжня шкіра велетня-кита тонша і м'якша від шкіри немовляти. Та годі про це.