Коли впоралися з цією роботою, був уже полудень, і команда спустилася вниз обідати. Над спорожнілою палубою, де щойно лунав такий галас, запала тиша. Глибокий мідний спокій, наче всесвітній жовтий лотос, нечутно розгортав свої неосяжні пелюстки над морем.
Через деякий час до цього тихого супокою піднявся зі своєї каюти Ахаб. Він кілька разів пройшов по палубі, зупинився, поглянув за борт, потім повільно вийшов на грот-руслінь, підняв довгу лопату Стабба, покинуту там після того, як була відтята голова кита, і, встромивши її знизу у підняту на тросах масу, затис вільний кінець під пахвою і стояв так, втупивши у велетенську голову свій пильний погляд.
Це була чорна голова з гострим верхом; ледь погойдуючись серед непорушного спокою, вона здавалася головою Сфінкса в пустелі. «Говори, велика і велична голово, — стиха мовив Ахаб, — ти не маєш бороди, але здаєшся волохатою, бо тебе повиває водорість; говори, велика голово, і відкрий нам свою таїну. Ти пірнала глибше від усіх пірначів. Ця голова, яку зараз освітлює сонце небес, сягала глибинних основ світу. Там, де тліють у забутті імена і кораблі, де поховані таємні надії та іржаві якорі; там, де у трюмі земного фрегата, наче в трупарні, лежать мертвим вантажем кістки мільйонів загиблих; там, у цій страшній водній країні, твій рідний дім. Ти бувала там, де не бував жоден із пірначів, куди не сягає дзвін; ти дрімала біля моряків, чиї безсонні матері віддали б життя за мить такого сну. Ти бачила, як закохані, сплівшись в обіймах, кидалися в море з палаючого корабля і, серце до серця, поринали в буремну безодню, вірні одне одному, коли їх зрадило саме небо. Ти бачила вбитого капітана, якого пірати вночі скинули за борт; він багато годин плив у вічну ніч невситимої безодні, а його вбивці продовжували свій шлях, живі й неушкоджені — і швидкі блискавки освітлювали корабель, що мав принести вірного чоловіка до ніжних, палких обіймів. О голово! Ти бачила доволі, щоб розтрощити планети і змусити Авраама зректися віри; але ти не озвешся ні словом!»
— Бачу корабель! — пролунав тріумфальний вигук зі щогли.
— Справді? Це радує, — відповів Ахаб, різко випроставшись, і грозові хмари на його чолі розвіялися. — Цей радісний крик серед мертвого спокою міг би наставити на добрий шлях того, в кому ще є добро… Далеко звідси?
— Три румби справа по борту, сер, і вітер жене його до нас!
— Ще краще! Може, це святий Павло йде сюди, щоб принести вітер у цей безвітряний спокій! О природа, о душа людини! Така глибока подібність між вами, що її не виразити в слові; найменший з атомів живої матерії має свою таємну подобу в душі.
Розділ 71
Історія «Єровоама»[260]
Пліч-о-пліч наближалися до нас корабель і вітер; але вітер випередив корабель, і скоро «Пеквод» загойдався на хвилях.
Трохи згодом уже можна було побачити в підзорну трубу вельботи на палубі незнайомого корабля, а побачивши чатових у нього на щоглах, зрозуміти, що це китобійне судно. Але корабель був так далеко і так швидко мчав під усіма вітрилами — мабуть, до нового місця полювання, — що «Пеквод» не мав змоги наблизитися до нього. Тому ми підняли сигнальний прапор і чекали, якою буде відповідь.
Слід зауважити, що кожний корабель американського китобійного флоту, подібно до військових кораблів, має свій особистий прапор; усі ці прапори зібрані в спеціальній книзі, де напроти них зазначені назви кораблів, яким вони належать, і така книга є в кожного капітана. Завдяки цьому командири китобійних суден можуть легко впізнавати інший корабель у морському просторі, навіть з великої відстані.
Нарешті незнайомий корабель відповів на сигнал «Пекводу», піднявши свій прапор; то був «Єровоам» з Нентакету. Він обрасопив реї, сповільнив хід, ліг у дрейф на траверзі «Пекводу» з підвітряного борту і спустив шлюпку; вона швидко підійшла до нас, але в ту мить, коли матроси за командою Старбака хотіли спустити штормтрап для капітана, що прибув з візитом, той раптом замахав руками з корми своєї шлюпки, даючи зрозуміти, що ці приготування непотрібні. З'ясувалося, що на борту «Єровоама» розгулялася епідемія, і капітан Мейх'ю боїться заразити команду «Пекводу». І хоча ні він сам, ні команда його шлюпки не постраждали від епідемії, хоча його корабель перебуває на відстані в половину гарматного пострілу від нашого і нас розділяли чиста морська вода і свіже повітря, він, сумлінно дотримуючись карантинних порядків, що заведені на суші, відмовився ближче спілкуватися з «Пекводом».
260