Проте над цим питанням нехай працюють френологи, а я, тимчасово прийнявши спінальну теорію, хотів би застосувати її до кашалотового горба. Цей королівський горб височить, якщо не помиляюся, над одним із найбільших хребців, повторюючи на поверхні його опуклі обриси. За місцеположенням я б назвав цей горб органом твердої волі і впертості кашалота. А що це чудовисько надзвичайно вперте, ви ще самі пересвідчитеся.
Розділ 81
«Пеквод» зустрічає «Діву»
Настав і той день, коли нам судилося зустріти корабель «Юнгфрау», власник — Дерік де Деєр з Бремена.
Голландці й німці, що колись мали славу найкращих китобоїв, тепер пасуть задніх у цій справі; і все ж таки час від часу їхній прапор можна побачити в широкому просторі Тихого Океану.
«Юнгфрау» чомусь захотіла віддати нам шану. Іще на віддалі від «Пекводу» вона розвернулася, спустила шлюпку, і її капітан прибув до нас, у нетерпінні стоячи на носі, а не на кормі.
— Що це в нього в руці? — вигукнув Старбак, вказуючи на якийсь предмет, що коливався в капітановій руці. — Та ні, не може бути! Лампа!
— Ні, ні, — обізвався Стабб, — ні, то кавник, містере Старбак; він хоче почастувати нас кавою, от німчура! Хіба ви не бачите, он і слоїк стоїть поруч. Там у нього окріп. Ні, мені цей німчур подобається!
— Та годі тобі, — мовив Фласк. — Це не лампа, а слоїк на олію. У нього скінчилася олія, ось він і поплив до нас жебрати.
Хоча може видатися досить дивним, що корабель, який добуває китовий лій, на промислі позичає олію в інших; і хоча це суперечить відомій приказці про тих, хто возить вугілля в Ньюкасл[279], такі речі дійсно трапляються; і в цьому разі капітан Дерік де Деєр справді плив на «Пеквод» заправити лампу, як і стверджував Фласк.
Коли він зійшов на палубу, Ахаб задав йому своє одвічне питання, ніби не бачачи, що той тримає в руці; але німець своєю поганенькою англійською сяк-так пояснив, що нічого не знає про Білого Кита, і одразу перевів розмову на свою лампу та бляшанку для олії, зауваживши, що він, капітан, мусить засинати в темряві, оскільки бременські запаси олії вичерпані до краплини, і поки що не пощастило вполювати бодай летючу рибу, щоб їх поповнити; таким чином він дав зрозуміти, що його корабель зараз у тому стані, який китобої називають «чистим», тобто порожнім, і що тому він якнайкраще виправдовує свою назву — «Юнгфрау», тобто діва.
Після того як його прохання задовольнили, Дерік подався до своїх; та він ще не встиг наблизитися до корабля, коли і наші, і їхні чатові майже одночасно побачили китів; і Деріку так кортіло почати полювання, що він, не гаючи часу на те, щоб відвезти на корабель лампу і бляшанку, тут-таки розвернув свого човна і помчав за ламповою олією в образі левіафана.
Здобич побачили з підвітряного боку, і тому шлюпка Деріка і три інші вельботи, спущені з німецького корабля, мали неабияку перевагу перед човнами «Пекводу». Китів було вісім — невеличке стадо. Відчувши небезпеку, вони зімкнулися і тепер мчали по вітру, торкаючись боками, наче вісім запряжених коней. За ними лишався широкий пінний слід, наче вони розгортали на морі сувій пергаменту.
Позаду, відставши на багато сажнів, плив старий самець з великим горбом, який, судячи з його повільних рухів та жовтавих наростів по всьому тілі, страждав на розлиття жовчі чи якусь іншу хворобу. Цей кит навряд чи належав до стада, що пливло попереду: такі статечні левіафани не бувають товариськими. Проте він уперто тримався у них в кільватері, хоча струмінь, який відкидали їхні хвости, мабуть, заважав йому рухатися, бо під його широким лобом брижилася біла піна, яку утворюють дві стрічні течії. Фонтани він пускав короткі і рідкі — так, ніби через силу; наче зайшовшись у кашлі, викидав уривчастий, кволий струмінь, а потім у глибині його тіла щось корчилося і щось виривалося з нього на протилежному, зануреному у воду кінці, від чого вода там скипала бульбашками.
— У кого є якісь ліки від шлунка? — спитав Стабб. — Боюся, у нього кольки. Боже, це ж лишень подумати — півакра кольок! Це супротивний вітер шабашує в ньому Різдво, хлопці. Вперше бачу, щоб супротивний вітер дув з корми. Та гляньте, чи ви бачили, щоб кит отак шпортався? Мабуть, стерно згубив.
Як перевантажений ост-індський корабель, що поволі пливе до берегів Індостану, везучи на палубі схарапуджених коней, хилиться на борт, заривається носом, сідає на корму і гойдається на хвилях, так і цей старий кит, надимаючи свій незграбний корпус і час від часу лягаючи на бік, зрештою викрив причину свого непевного руху — з правого борту в нього замість плавця стирчав лише куций цурпалок. Хтозна, чи він втратив плавець у бою, чи не мав його від народження.
279