Побачивши, що за якусь мить човни «Пекводу» його обійдуть, Дерік вирішив не здаватися так легко і кинути гарпун, як то кажуть, на щастя — бо відстань була надто велика.
Та ледве його гарпунер звівся на ноги, троє тигрів — Квіквег, Тештіго і Деггу — інстинктивно схопилися з місця і, стоячи навскіс в один ряд, одночасно прицілились; і, просвистівши над головою німецького гарпунера, три нентакетські гарпуни влучили в кита. Сліпучі пінні бризки, білий вогонь! Три американські вельботи, зрушені могутнім ривком кита, промчали повз німця і відкинули його убік з такою силою, що і сам Дерік, і його спантеличений гарпунер полетіли за борт, ледь не втрапивши під човни.
— Агов, маслянки, не бійтеся! — гукнув до них Стабб, тріумфально зиркнувши в їхній бік. — Вас зараз підберуть, будьте певні! Позаду акули! Вони ж, знаєте, як сенбернари — підбирають тих, хто збився з дороги. Ура! Оце рвонули! За сонцем наздогін! Ура! Мчимо, як три бляшанки на хвості в скаженого кугуара! Ви бачили, хлопці, як біжить запряжений слон по рівнині? Спиці в колесах аж сяють, і ледь трапиться горбик — вилетиш геть! Отак, мабуть, почуваєшся, коли летиш до дідька в пекло — вниз та вниз, щодуху! Ура! Цей кит несе вічну звістку до пекла!
Але біг чудовиська невдовзі скінчився. З судомним зітханням воно зникло під водою. Три ліні заскреготіли, звиваючись навколо лагретів, лишаючи глибокі сліди в деревині, а гарпунери, боячись, щоб кит не витягнув їх повністю, щосили намагалися сповільнити змотування, зачепивши мотузку за кільця, що аж курилися димом; тож врешті-решт носи у всіх трьох вельботів під тиском лінів, що прямовисно спускалися з жолобів углиб, стали майже нарівні з поверхнею води; тим часом три корми задерлися високо вгору. Кит невдовзі перестав занурюватись, і деякий час вони лишалися в тому самому непевному положенні, не наважуючись послабити лінь. Щоправда, інколи траплялося, що затягнуті в глибину вельботи таким чином гинули; і все ж таки саме в такий спосіб, зачіпляючи ззаду живу плоть кита гострими гачками, іноді можна змусити оскаженілого від болю левіафана виринути на поверхню, назустріч безжальним острогам мисливців. Та навіть якщо не зважати на небезпеку, такий спосіб навряд чи є найкращим; адже природно було б припустити: що довше поранений кит лишається під водою, то швидше його покидають сили. Його площа така велика — у дорослого кашалота вона сягає двох тисяч квадратних футів, — що тиск води є просто неймовірним. Усі знають, якого атмосферного тиску зазнаємо ми — навіть тут, на землі, оточені повітрям; тож який великий тягар має тиснути на кашалота, який тримає на своїй спині товщу океану заввишки у двісті морських сажнів? Щонайменше п'ятдесят атмосфер! Один китобій підрахував, що саме таку вагу мають двадцять лінійних кораблів з гарматами, вантажем і командою.
І хто з мешканців суходолу міг би подумати, дивлячись на ці три вельботи, що ледь погойдувалися на хвилях під одвічною блакиттю неба, коли з глибини не долинало ні стогону, ні крику, не піднялася жодна бульбашка, — хто б міг подумати, що в цій глибині під цією безжурною тишею борсається в передсмертних корчах найвеличніше страховисько моря? З носа човна прямовисно йшов у воду натягнутий лінь і зникав з очей футів за вісім від поверхні. Як може бути, щоб на цих трьох тонких нитках був підвішений великий левіафан, наче гиря дзиґарів з тижневим заводом? Підвішений? До чого? До трьох жалюгідних скіпок! Невже це те саме створіння, про яке колись були сказані горді слова: «Чи можеш стрілами прошити його шкуру та риб'ячою острогою голову йому пробити? Меч ударить його і одскочить, також і ратище, спис і стріла. Залізо йому — солома, постріл з лука не спонукає його до втечі, каміння з пращі — то йому полова. Ціп йому, мов стеблина, а свисне спис, то він собі сміється!»[280] Невже це те саме створіння? Оцей кит? О, чому не справджуються слова пророків! Левіафан, маючи у своєму хвості силу тисячі ніг, тікав, щоб заховати голову під подушкою океану і сховатися від острог «Пекводу»!
Вечоріло, і в присмерковому світлі від човнів падали углиб такі довгі, широкі похилі тіні, що Ксеркс легко зміг би сховати в них половину свого війська. Як страшно, мабуть, було пораненому китові бачити ці жаскі примари, що ковзали в нього над головою!