Благородний Персей[281], син Юпітера, був першим китобоєм; і на честь нашої професії слід додати, що перший кит, що загинув від рук наших братів, був убитий задля благородної справи. То були лицарські часи нашого ремесла, коли ми брали до рук зброю, щоб помститися за скривджених, а не для того, щоб наповнити лоєм лампи людини. Кожен знає славну історію Персея і Андромеди; як прекрасна царська донька Андромеда була прикута до скелі на березі моря, а принц китобоїв Персей тієї миті, коли Левіафан уже затягав її в морську глибінь, безстрашно ступив до неї, загарпунив страховисько, врятував дівчину і побрався з нею. Це було варте пошани артистичне діяння, яке дуже нечасто можуть повторити гарпунери наших часів; адже Левіафан був убитий з першого удару. І нехай ніхто не має сумніву, що ця стародавня історія правдива; у давній Іоппії, тобто сучасній Яффі, на сирійському узбережжі, в одному з язичницьких храмів упродовж багатьох століть стояв велетенський кістяк кита, що, як каже міська легенда, належав тому самому чудовиську, що його вбив Персей. Коли римляни завоювали Іоппію, цей кістяк із тріумфом відправили до Італії. Надзвичайно велике значення в цій історії має така деталь: саме з Іоппії вирушив у своє плавання Йона.
Вельми нагадує пригоду з Персеєм і Андромедою — а можливо, на думку деяких знавців, і походить від неї — відома історія про святого Георгія і дракона; адже старовинні книги часто плутають китів і драконів і використовують одну назву замість іншої. «Ти як лев на воді і дракон на морі», — каже Єзекиїл[282], вочевидь маючи на увазі кита, а в деяких версіях тексту прямо вживається це слово. До того ж подвиг не здавався б таким величним, якби святий Георгій бився з повзучим гадом на суші, а не зі страхітливим владикою морів. Будь-хто може вбити змію, та лише Персеї, святі Георгії і Коффіни наважуються стати до бою з китом.
І нехай нас не вводять в оману полотна сучасних живописців, що зображують цей сюжет; хоча істота, з якою б'ється святий Георгій, постає в якомусь неповному грифоноподібному образі, і хоча битва, згідно з цими картинами, відбувається на суходолі, а святий сидить верхи на коні, — втім, зважаючи на тогочасне невігластво, яке не давало змоги художникам скласти уявлення про кита; припускаючи, що кит святого Георгія міг, як у випадку з Персеєм, виповзти на берег; і розуміючи, що велика тварина, на якій сидить Георгій, може бути просто тюленем, або морським конем; з огляду на всі ці обставини можна стверджувати, не вступаючи у суперечність зі священним переказом і давніми малюнками, що так званий дракон — не хто інший, як сам великий Левіафан. І справді, у світлі безпристрасної і всепроникної істини з цим переказом трапляється те саме, що колись сталося з філістимлянським звіро-рибо-птахоподібним бовваном на ймення Дагон[283], який, коли його поставили перед ковчегом Ізраїлю, втратив свою кінську голову і обидві лапи, так що лишився самий тулуб — його риб'яча частина. Отак і виходить, що покровителем і опікуном Англії є один із членів нашого славетного братства, такий собі китобій, як ми; а ми самі, китобої з Нентакету, з повним правом можемо вважатися членами благородного ордену святого Георгія. І тому нехай лицарі цього шанованого ордену (жоден з яких, насмілюся твердити, на відміну від свого великого покровителя, ніколи не бачив живого кита на власні очі), не поглядають спогорда на жителів Нентакету, бо ми навіть у вовняних светрах та засмальцьованих штанах заслуговуємо георгіївської відзнаки більше, ніж вони.
Я довго вагався, чи слід приймати до наших лав Геркулеса; звісно, за грецькою міфологією, цей стародавній Кроккет і Кіт Карсон[284], дужий вершитель благородних і славетних діянь, був проглинутий, а потім виблюваний китом; проте незрозуміло, чи дає йому ця обставина право називатися китобоєм. Ніде не сказано, що він загарпунив свого кита; хіба що він зробив це, сидячи у нього всередині. Однак його можна вважати китобоєм з примусу; у всякому разі кит його спіймав, навіть якщо він не спіймав кита. Тому я оголошую його членом нашої спільноти.
Щоправда, авторитети мають суперечливі погляди з цього питання — дехто вважає, що ця грецька версія про Геркулеса і кита виникла з іще давнішої єврейської оповіді про кита і Йону, а інші стверджують, що це було vice versa[285]; так чи інакше, ці історії вельми схожі. У такому разі, чом би й мені, оголошуючи напівбога одним із наших, не зарахувати туди ж і пророка?
281
283
284