Цікаво буває спостерігати за таким гаремом та його власником під час їхніх неквапних мандрів. Вони, мов світські гультяї, весь час у русі, весь час прагнуть чогось новенького, їх можна зустріти в розпалі тропічного сезону на екваторі, куди вони, можливо, щойно повернулися після літнього відпочинку в Північних морях, де ховалися від нестерпної спеки. Після моціону на променадах екватора вони вирушають до Східних морів, щоб насолодитися прохолодним сезоном, і таким чином уникають надміру високих температур.
Коли мілорд Кит під час цих спокійних прогулянок побачить щось дивне чи підозріливе, він не спускає очей зі своєї цікавої родини. І якщо зухвалий молодий гульвіса-левіафан, що трапився назустріч, насмілиться підійти надто близько до однієї з його дам, із якою люттю паша проганяє його геть! Оце часи настали, нівроку, коли безсоромні молоді гультяї дозволяють собі порушувати священний спокій сімейного вогнища! Утім, хоч як би паша не вболівав, він не зможе перешкодити безсоромнику Лотаріо[297] потрапити до його ліжка; адже всі риби, на жаль, сплять в одному ліжку. І так само як на суходолі часто виникають дуелі між суперниками, що домагаються прихильності прекрасної дами, у китів теж подеколи трапляються смертельні сутички — знов-таки через кохання. Вони фехтують довгими нижніми щелепами і, схрестивши їх, прагнуть довести свою перевагу, як лосі, що сплітають у бою роги. Відомо чимало випадків, коли у спійманого кита можна було побачити довічні сліди таких сутичок — укритий рубцями лоб, вибиті зуби, зазубрені по краях плавці, а часом навіть звихнуту щелепу.
Та якщо порушник сімейного спокою готовий кинутися навтьоки від хазяїна гарему, ледве діставши опір, на переможця неможливо дивитися без сміху. Він обережно просуває свою велетенську тушу назад, у середину гарему, і втішається подружнім щастям у спокусливій близькості від молодого Лотаріо, наче доброчинний Соломон, що вшановує Господа в оточенні тисячі своїх коханок. Якщо поблизу є інші кити, китобій ніколи не стане полювати такого великого султана, бо великі султани кохаються з таким завзяттям, що не можуть запастися жиром. Що ж до синів та доньок, яким вони дають життя, то ці сини й доньки мають самі дбати про себе, а в кращому разі вдовольнятися материнською турботою. Адже мілорд Кит, подібно до всіх нерозбірливих мандрівних коханців, чиї імена можна було б тут перелічити, за всієї своєї любові до будуару цілком байдужий до дитячої кімнати; він дуже полюбляє мандри і повсюди лишає по собі безіменних нащадків; і кожне дитя для нього — чужинець. Проте згодом, коли в нього поменшає молодечої наснаги, а років і нападів хандри побільшає, коли мудрість даруватиме йому хвилини величного спокою, одне слово, коли турка, що скуштував досхочу життєвих радощів, огорне лінива втома, — тоді жінколюбство зміниться прагненням доброчинного спокою, і наш султан розпочне новий період свого життя — період безсилля, каяття і запізнілої обачності; він зрікається влади, звільняє гарем і, перетворившись на доброчинного буркотливого старигана, самотньо блукає між паралелями й меридіанами, проказуючи молитви і застерігаючи юних левіафанів від помилок своєї бурхливої юності.
Отож, якщо китовий гарем китобої називають «школою», володар цього гарему називається «вчителем». Тому він даремно — хоч у цьому є чарівний гумор — під час своїх мандрів, після того як сам перестав ходити до школи, не викладає набуті там знання, а натомість переконує інших, ніби то суцільна марнота і скверна. Слід гадати, що званням учителя він завдячує назві самого гарему; проте дехто вважає, що той, хто першим нагородив кита-султана цим титулом, певно, читав мемуари Відока[298] і склав собі живе уявлення про те, яким вправним сільським учителем був той славетний француз у свої молоді роки і які окультні знання він товкмачив деяким зі своїх школярок.
Самота, на яку прирікає себе кит-учитель на схилі років, так само чекає і всіх інших підстаркуватих кашалотів. Кит-одинак, як зазвичай називають схильних до самоти левіафанів, майже завжди виявляється древнім старцем. За прикладом вельмишановного мохобородого Деніеля Буна[299], він не хоче мати поруч із собою нікого, окрім Природи; він бере її собі за жінку серед пустельних вод, і вона є для нього найкращою з жінок, хоч і має від нього забагато прикрих секретів.
297
298