Школи, що складаються лише з молодих та дужих самців, про яких йшлося вище, — о, то зовсім інша річ, ніж школи-гареми! Якщо самиці китів дуже лякливі, то молоді самці, чи то, як кажуть у нас, бики на сорок бочок, — це найкращі вояки з усіх левіафанів, і від зустрічі з ними не слід чекати нічого доброго; небезпечніші, мабуть, тільки страшні сиві кити, які трапляються не часто, але б'ються до останнього подиху, наче дияволи, оскаженілі від подагри.
Школи сорокабочкових китів більші, ніж школи самиць. Наче гурт юних школярів, вони сповнені бойового запалу та ладні бешкетувати, кружляючи навколо світу з такою блискавичною, шаленою швидкістю, що жоден розумний агент не погодився б оформити на них страховий поліс, так само як не погодився б застрахувати якогось бешкетника з Гарварда чи Йєля. Проте це бешкетування триває недовго; досягши трьох чвертей свого максимального розміру, вони розтікаються хто куди і нишпорять по океану, шукаючи собі гідну партію, тобто гарем.
Інша відмінність між чоловічими та жіночими школами китів є ще більш характерною для обох статей. Припустимо, ви зачепите одного із сорокабочкових биків; от бідолаха! товариші покинуть його напризволяще. Та якщо ви пораните школярку зі школи самиць, її товарки одразу ж оточать її турботою і лишатимуться біля неї так довго, що, може статися, і самі стануть здобиччю мисливця.
Розділ 89
Спіймана риба і вільна риба
Згадка про забитих китів, яких лишають плавати під прапорцем, спричиняє необхідність пояснити ті закони і звичаї, що існують у світі китобоїв і за якими кита під прапорцем можна розглядати як великий символ і цеховий знак.
Часто трапляється так, що, коли декілька китобійних суден полюють в одному районі, вельбот з одного корабля ранить кита, а добивають його мисливці з іншого; сюди ж можна віднести і деякі інші непередбачені випадки, що підпадають під цю загальну умову. Наприклад, туша кита, прикріплена до борту після довгої, виснажливої гонитви, внаслідок сильного шторму відривається від корпусу корабля; коли її віднесе вітром далеко вбік, вона потрапляє на очі іншим китобоям, які в повний штиль підтягають її до свого корабля, не ризикуючи ні життям, ні гарпуном. З цієї причини між китобоями могли б виникнути вельми прикрі і жорстокі суперечки, якби на такий випадок у них не було своїх писаних чи неписаних, твердо усталених та всевладних законів.
Мабуть, єдиний офіційний китобійний статут, затверджений державним законодавчим актом, існував у Голландії. Він був ухвалений Генеральними Штатами у році 1695 від Різдва Христового. Але, незважаючи на те що жодна інша нація не мала офіційного китобійного кодексу, американські китобої були і законодавцями, і виконавцями законів у цій царині. Вони створили систему правил, які за своєю стислістю і виразністю випереджають Пандекти Юстиніана[300] і Статут китайської спілки борців за невтручання у чужі справи. Так, ці закони можна було б вибити на фартингу королеви Анни чи на лезі гарпуна і носити на шнурку навколо шиї — такі вони стислі:
I. Спіймана риба належить рибалці.
II. Вільна риба належить тому, хто перший її спіймає.
Проте вся заковика тут у надзвичайній стислості цього чудового кодексу, яка потребує детальних коментарів.
Перше. Що таке «спіймана риба»? Мертва чи жива риба вважається спійманою, якщо вона пов'язана з китобійним кораблем чи вельботом, у якому є люди або принаймні одна людина, будь-яким зв'язком — щоглою, веслом, дев'ятидюймовим тросом, телеграфним дротом чи павутинням. Так само риба вважається спійманою, якщо її лишили під прапорцем чи іншим знаком власності, — звісно, коли та сторона, що встановила цей знак, може довести свою спроможність підібрати рибу, а також виявляє намір це зробити.
Такими є вчені коментарі, але коментарі самих китобоїв складаються здебільшого з міцних виразів та ще міцніших стусанів — кулачні коментарі Кока до Літлтона[301]. Звичайно, найрозумніші та найшляхетніші серед китобоїв завжди визнають можливість існування надзвичайних випадків, за яких для однієї сторони було б вельми несправедливо заявляти про свої права на кита, раніше спійманого чи забитого іншою стороною. Проте більшість, звичайно, не сповідує таких високоморальних переконань.
Десь років п'ятдесят тому стався один цікавий випадок. В англійському суді розглядався позов, за яким позивачі стверджували, що після тяжкої гонитви за китом у Північних морях, коли вони нарешті загарпунили рибу, їм довелося під страхом смерті пожертвувати не тільки лінем, але й вельботом, який вони змушені були покинути. Через деякий час відповідачі (команда іншого китобійця) натрапили на пораненого кита, загарпунили його, забили і, прибуксирувавши до себе, привласнили кита просто на очах у позивачів. Коли ті спробували протестувати, капітан відповідачів клацнув пальцями у них перед носом і запевнив їх, що замість подяки за це він іще забере їхній лінь, гарпуни та вельбот, що тягнувся за китом у мить піймання. У результаті позивачі вимагали відшкодування збитків за кита, лінь, гарпуни і вельбот.
300
301