Утім, не судіть Стабба надто суворо. На промислі подібні випадки — річ звичайна; а з подальшої оповіді буде видно, що мене ледь не спіткала така сама доля.
Розділ 94
Ручкання
Того Стаббового кита, що був куплений так дорого, пришвартували до борту; після цього були проведені всі операції з розрубуванням і підніманням туші, про які вже розповідалося, у тому числі й випорожнення гейдельберзької бочки, або «коробки». Поки одні матроси робили ці справи, інші відтягали геть діжки, уже заповнені спермацетом; і в належний час спермацет був належним чином підготований до витоплення — про яке піде мова зараз.
Він охолов і затужавів настільки, що коли я разом з кількома товаришами всівся перед великою Костянтиновою купеллю[313], повною спермацету, то на свій подив побачив, що він збився у грудки, які плавали у ще не загуслій рідині. Ми повинні були розтовкти ці грудки, щоб вони знову стали рідиною. Вельми приємне та апетитне заняття! Не дивно, що колись спермацетові парфуми були в такій пошані. Як він очищає! Пом'якшує! Свіжить! А який приємний на дотик! Потримавши в ньому руки всього кілька хвилин, я відчув, що пальці в мене наче стали вуграми і почали звиватися та викручуватися.
Я сидів, схрестивши ноги, на палубі; тепер, після довгої та тяжкої праці на кабестані, сидячи під лагідним блакитним небом, заколисаний легким погойдуванням корабля, що нечутно ковзав під ледь напнутими вітрилами, я купав свої руки між цими м'якими, ніжними грудками загуслої тканини, щойно зітканої з духмяної рідини, і відчував, як ці грудочки тануть у моїх пальцях, спливаючи маслянистим соком, наче стиглі грона винограду, що течуть вином; і, вдихаючи їхній аромат — слово честі, так пахнуть фіалки навесні, — я, скажу вам, сидів як у пишному лузі; я забув про нашу страшну клятву; я ніби омив від неї і руки, і серце; у ту хвилину я майже повірив у твердження Парацельса, що спермацет має рідкісну властивість стишувати гнів: хлюпаючись у цій купелі, я почувався божественно вільним від будь-яких лихих задумів, будь-якої ворожості чи кривди.
Дави його! Тисни! Чави! І так весь ранок; і я чавив грудки спермацету, поки сам ледь не розтанув у ньому; я чавив його, поки мною не оволоділо якесь дивне божевілля; я помітив, що я мимоволі потискаю руки своїх товаришів, гадаючи, що то м'які спермацетові грудки. І мене охопило таке щире, лагідне дружнє почуття, що я став весь час потискати їм руки, розчулено дивлячись їм в очі; так, наче хотів сказати — любі мої, дорогі товариші! Навіщо нам ображатись одне на одного, заздрити, замишляти лихе? Облишмо це; давайте всі потиснемо один одному руки; ні, давайте стиснемося в єдине ціле, вичавимо себе до останку в єдину сутність добра і злагоди.
Якби я міг розминати той спермацет вічно! Адже я не раз переконувався в тому, що людині завжди доводиться принижувати чи принаймні переміщати своє уявлення про можливе щастя, вміщуючи його не у сферах розуму чи уяви, а у своїй дружині, будинку, ліжку, столі, екіпажі, у своєму домашньому вогнищі чи у своїй країні; тепер, коли я все це збагнув, я ладен розминати спермацет вічно. У нічних видіннях я бачив довгі ряди янголів у раю; вони стояли, зануривши руки в посудини із спермацетом.
Тепер, коли мова зайшла про спермацет, слід згадати деякі інші поняття, що стосуються підготовки китової туші до витоплення.
Насамперед це так званий «бурунець», який видобувають з найвужчої частини тулуба і товстих ділянок хвостового плавця. Це грудка сухожиль і м'язів, проте в ній також є трохи жиру. Відділивши «бурунець» від китової туші, його спершу розрубують на невеликі смуги, а потім вкидають у дробарку. Зовні ці смуги схожі на шматки беркширського мармуру.
«Родзиновим пудингом» називають окремі шматки китового м'яса, що немовби прилипли деінде до сальної ковдри і становлять чималу частину жирових запасів. Це дуже приємна на вигляд, апетитна, красива речовина. Як видно з її назви, вона має гарний яскравий колір — сліпучо-білий і золотавий з прожилками; вся вона поцяткована крапками яскраво-червоного і бузкового кольору. Рубінові родзинки на лимонному тлі. Всупереч здоровому глузду, важко втриматися, щоб його не скуштувати. Зізнаюся, одного разу я таки зробив це, сховавшись за фок-щоглою. Мабуть, так смакувала б королівська котлета із стегна Людовіка Товстого[314], за тієї умови, щоб його вбили в останній день ловів, а виноградники Шампані того року вродили особливо щедро.
313