Ці обов'язки полягають у розрізанні смуг сала перед тим, як ті потраплять їм у казани, що робиться на своєрідній дерев'яній м'ясорубці, установленій біля самого борту, з великою діжею під обертальним валом, у яку невпинно падають тонкі пластини сала, наче списані аркуші з трибуни запального промовця. Убраний у святенницькі чорні шати, він бовваніє за кафедрою, утупившись у листки Біблії[316]; який кандидат у архієпископи, який Папа Римський був би з цього різника!
Розділ 96
Саловарня
Американський китобійний корабель вирізняється не лише вельботами, що висять на його бортах, а ще й саловарнею. У цьому кораблі, всупереч усім правилам, масивна кам'яна кладка поєднується з дубом і мотуззям. Це так, наче на дерев'яну палубу принесли з поля піч для обпалення цегли.
Саловарня розташована між фок— і грот-щоглою, де на палубі найбільше вільного місця. Тимберси в цьому місці роблять з дуже товстих колод, що можуть витримати вагу цілого будинку з цегли та вапна площею десять на вісім футів і заввишки у вісім футів. Основа саловарні не заходить під палубу, проте стіни надійно прикріплені до неї за допомогою важких залізних скоб, які прикручуються до тимберсів. З боків вона оббита дошками, а зверху в ній є великий, похилий, надійно задраєний душник. Якщо з нього зняти накривку, ви побачите два величезні казани на кілька барелей кожний. У перервах між роботою їх завжди тримають у надзвичайній чистоті. Зазвичай їх чистять мильним каменем з піском, поки вони не засяють у саловарні, наче срібні чаші для пуншу. Під час нічної вахти старі матроси без стида та сорому залазять у казан, щоб трохи подрімати там, згорнувшись калачиком. Часто трапляється, що двоє матросів, що чистять — кожний у своєму казані — їхні поліровані черева, крізь їх залізні роти діляться одне з одним заповітними думками. Тут людина поринає в глибокі математичні роздуми. Саме в лівому казані «Пекводу», поки мильний камінь завзято викреслював спіралі навколо мене, я вперше зробив для себе вельми цікаве геометричне відкриття, а саме — що будь-яке тіло, ковзаючи по циклоїді, от хоча б мій мильний камінь, якщо його відпустити, з будь-якої точки спуститься вниз за однаковий час.
Якщо відсунути засувку спереду, відкриється цегляна стіна саловарні з двома залізними челюстями печей, що містяться під казанами. Ці челюсті мають важкі залізні дверцята. А для того щоб нестерпний жар від топок не йшов на палубу, знизу під цегляним муруванням утворили неглибоку ємність, у яку через прокладений ззаду канал весь час надходить вода — з такою самою швидкістю, з якою випаровується звідти. Нічого подібного до димоходу там немає, дим із топок виходить крізь отвори в задній стінці. Тож повернімося і ми трохи назад.
Було близько дев'ятої вечора, коли топки «Пекводу» вперше за цей рейс мали запрацювати. Керував цією справою другий помічник — Стабб.
— Усі готові? Тоді відкривайте її — і вперед. Ану, коку, запалюй топки.
Зробити це було неважко, бо корабельний тесля впродовж усього плавання напихав туди ошурки. Слід зауважити, що на китобійному кораблі вогонь у саловарні доводиться розпалювати дровами тільки на початку. Дрова використовують лише для того, щоб мерщій розгорілося основне паливо, тобто листки сала, почорнілі й скручені після витоплення, які тепер уже називають «ремінням» або «оладками», у яких усе-таки лишається ще досить багато жиру. Саме цими «оладками» підтримують вогонь у печах. Наче вгодований мученик на вогнищі чи мізантроп, що вчинив самоспалення, кит, загорівшись один раз, сам править для себе за паливо і горить у власному вогні. От лишень шкода, що він не поглинає власного чаду! Дихати цим чадом — то справжня мука; а дихати ним все одно доводиться, та що й казати — якийсь час ви просто живете в ньому. Він смердить просто жахливо — мабуть, такий сморід стоїть біля індуських поховальних вогнищ. Він тхне, як ліве крило Страшного суду; він якнайкраще доводить, що пекло таки існує.
Опівночі топки вже працювали повним ходом. Ми відділили китове м'ясо від кісток, вітрила були напнуті, вітер дужчав, і над океаном стояла непроглядна темрява. Та подеколи жагучі язики полум'я лизали цю пітьму, вириваючись із закіптюжених пічних продухів і освітлюючи кожний канат, кожну линву, наче по них пробігав славнозвісний грецький вогонь. А вогненний корабель рушив уперед, наче чиясь невблаганна рука штовхала його на страшне діяння помсти. Так навантажені дьогтем і сіркою бриги хороброго гідріота Канариса[317] вийшли з портів у нічний морок, несучи на щоглах замість вітрил запалене полотно, помчали на турецькі фрегати і спалили їх дотла в грандіозній пожежі.
316
«Листки Біблії! Листки Біблії!» — так завжди гукають до різника його товариші. Таким чином вони закликають його пильнувати і різати сало якомога тонше, щоб воно витоплювалося швидше і давало більше лою — можливо, ще й більш якісного
317