Коли вже я почав морочитися з Левіафаном, тепер мені слід виявити у цій галузі абсолютне всезнання, не оминувши жодного мікроскопічного тільця в його крові і висотавши з нього всі кишки до останку. Проте я вже описав усі його своєрідні звички та деталі його будови, і тепер мені лишається тільки звеличити його з археологічної, викопної, допотопної точки зору. Ці урочисті епітети могли б видатися недоречними, якби йшлося про іншу істоту — наприклад, мураху чи блоху; та коли йдеться про Левіафана, все докорінно змінюється. Я б із превеликим задоволенням узяв на себе цю благородну справу, схиляючись під тягарем найвагоміших слів словника. До речі, тут слід завважити, що завжди, коли в мене під час досліджень виникала потреба проконсультуватися зі словником, я користався величезним томом Джонсона in Quarto, який купив спеціально для цієї мети; адже грандіозні розміри особи славетного лексикографа зробили його найбільш гідним кандидатом для укладання словника, яким міг би скористатися автор, що, подібно до мене, пише про китів.
Ми нерідко чуємо про письменників, що набувають ваги та значення завдяки обраній ними темі, хоча в ній, здається, немає нічого особливого. Тож як буде зі мною — літописцем самого Левіафана? Моє письмо мимоволі розтягується в плакатні літери. Дайте мені перо кондора! Дайте мені кратер Везувію замість чорнильниці! Тримайте мене під руки, друзі! Адже, поки я переношу на папір свої думки про Левіафана, вони виснажують мене, і я готовий впасти, знесилений всеосяжною широтою їхнього проникнення; вони містять у собі всю сферу наук, всі покоління китів, і людей, і мастодонтів — сучасні, минулі й майбутні, разом з усією живою панорамою земної імперії і цілого всесвіту, охоплюючи і його околиці. Таку збільшувальну силу має багата і глибока тема! Ми самі зростаємо до її розмірів. Для того щоб створити велику книгу, слід обрати велику тему. Жоден великий і довговічний твір не може бути написаний про блоху, хоча у світі було чимало людей, які намагалися це зробити.
Перш ніж ступити у викопну епоху, я надаю вам свої вірчі грамоти геолога, завваживши при цьому, що за роки мого різноманітного життя я був і муляром, і майстерним копачем рівчаків, ровів і криниць, винних погребів, підвалів і басейнів. Також я хотів би нагадати читачеві, що в ранніх геологічних пластах трапляються лише викопні рештки чудовиськ, що майже повністю вимерли до наших часів; утім більш пізні знахідки, на які можна натрапити в так званих третинних формаціях, являють собою проміжну чи принаймні єднальну ланку між доісторичними створіннями і тими, чиї далекі предки були, як кажуть, зібрані в Ноєвому ковчегу; всі викопні кити, яких знаходили досі, належать до третинного періоду, який передує поверхневим формаціям. І хоча вони не співвідносяться повністю з жодним із відомих сучасних видів, вони, проте, мають достатньо спільних рис, щоб посісти законне місце серед китоподібних.
Окремі скам'янілі рештки доадамітових китів, уламки їхніх кісток та черепів були знайдені за останні тридцять років біля підніжжя Альп, у Ломбардії, у Франції, в Англії, в Шотландії і в штатах Луїзіана, Міссісіпі та Алабама. Серед цих знахідок є один вельми цікавий уламок черепа, знайдений 1779 року в Парижі на Рю Дофіне — короткому провулку, що виходить просто до Тюїльрійського палацу; і кілька кісток, знайдених за часів Наполеона на земляних роботах у доках Антверпена. На думку Кюв'є, ці фрагменти належать невідомим видам левіафанів.
Проте, без сумніву, найбільш вражаючим з усіх китоподібних реліктів є майже цілий гігантський скелет вимерлого чудовиська, знайдений 1842 року на плантації судді Крея в Алабамі. Марновірні раби з найближчого селища зі страху вирішили, що то рештки одного із загиблих янголів. Алабамські вчені заявили, що кістки належать велетенській рептилії, яку вони спішно нарекли Базилозавром. Та коли рештки цих кісток відправили за океан англійському анатому Оуену, з'ясувалося, що ця «рептилія» — просто кит, хоч і давно вимерлого виду. Це може послужити додатковим красномовним доказом того, про що вже не раз ішлося в цій книзі: скелет кита дає вельми неповне уявлення про справжні обриси його тіла. У результаті Оуен перейменував чудовисько у Зевглодонта і у своїй доповіді, прочитаній на засіданні Лондонського геологічного товариства, оголосив його, власне, одним із найдивовижніших створінь, які припинили існувати внаслідок змін на земній кулі.
Коли я стою посеред цих величних левіафанських скелетів, черепів, зубів, щелеп, ребер і хребців, що мають певну подібність із кістками нині існуючих порід морських чудовиськ і водночас виявляють беззаперечну спорідненість із своїми дуже далекими предками — вимерлими доісторичними левіафанами, мене немовби відносить потопом назад, у ту незбагненну епоху до початку часів; адже час почався разом із людиною. Сірий хаос Сатурна обертається навколо мене, відкриваючи моєму затьмареному, нажаханому зору полярну вічність, де бастіони криги насувалися і вривалися в широти нинішніх тропіків і на всі 25 000 миль земної окружності не було ані клаптика населеної землі. Весь світ тоді належав киту; і він, володар світового простору, ралив моря там, де тепер простяглися Альпи і Гімалаї. Хто ще може похизуватися таким довгим родоводом? Гарпун Ахаба пролив кров, древнішу від фараонової. Сам Мафусаїл здається школярем у порівнянні з китом. Я озираюся, щоб потиснути руку Симові[333]. Я завмираю, дивлячись на всі ці китові страхіття в їхньому домойсейовому, самочинному існуванні, яке було до початку часів і тому неодмінно буде й тоді, коли завершиться людське буття.