«Жодна галузь зоології не є такою заплутаною, як та, що називається цетологією», — пише капітан Скорсбі, 1820 р. від Р. X.
«До моїх намірів не входить — навіть коли б я був у змозі це зробити — дослідження існуючих способів поділу китоподібних на класи і родини. Спеціалісти так і не дійшли згоди у цьому питанні», — стверджує корабельний лікар Бійл, 1839 р. від Р. X.
«Непристосованість до проведення досліджень на великій глибині». «Непроникні перепони, що заважають нашому вивченню китоподібних». «Терниста стежина». «Усі ці неповні дані можуть тільки краяти серце натураліста». Так говорять про кита великий Кюв'є, Джон Хантер і Лессон, ці світила зоології та анатомії. Проте хоч істинні знання є мізерними, існує безліч книг на цю тему. Так воно буває всюди, так само і в цетології, або науці про китів. Було багато людей — великих і не дуже, давніх і сучасних, моряків і сухопутних, — які чи то детально, чи побіжно згадували китів. Простежте очима хоча б деякі імена: автори Біблії; Арістотель; Пліній; Альдрованді; сер Томас Браун; Джеснер; Рей; Лінней; Ронделеціус; Віллоубі; Грін; Ерстеді; Сібальд; Бріссон; Мартен; Лесепед; Боннетерр; Демаре; барон Кюв'є; Фредерік Кюв'є; Джон Хантер; Оуен; Скорсбі; Бійл; превелебний Т. Чівер. Але чим обмежуються узагальнюючі висновки цих творів, ми вже бачили з наведених вище уривків. З усіх перелічених тут авторів лише ті, що йдуть після Оуена, бачили живих китів на власні очі, і лише один із них був справжнім ловцем китів і професійним гарпунером. Я кажу про капітана Скорсбі. Щодо окремих питань, пов'язаних із гренландським, або справжнім, китом, він є найбільшим авторитетом з усіх, що існують. Але Скорсбі не знав і не писав нічого про великого спермацетового кита, порівняно з яким гренландський кит взагалі не вартий того, щоб про нього згадували. Тож нехай буде сказано тут, що гренландський кит — це узурпатор на морському престолі. Він навіть не найбільший за розмірами з усіх китів. Проте за стародавнім правом першості у претензіях, а також завдяки безвісті, у якій ще сімдесят років тому перебував міфічний або зовсім невідомий людям спермацетовий кит-кашалот, а в такій безвісті він перебуває і донині в усьому світі, за винятком келії вченого й окремих промислових портів, — ця узурпація була повною з усіх поглядів. Досить переглянути ті місця у великих поетів минулого, де згадуються левіафани, щоб стало зрозумілим, що для них в океані був один непереможний володар — гренландський кит. Та настав час оголосити новину. Ми на Черінг-Кросі[141]; слухайте ж, люди, слухайте, гренландського кита скинули з престолу, нехай царює кашалот!
Існує лише дві книги, в яких вдаються до спроби зобразити живого кашалота, і ця спроба певною мірою була успішною. Це книги Бійла і Беннета; обидва свого часу плавали корабельними лікарями на англійських китобійцях у Південних морях, і обидва — люди сумлінні, яким можна довіряти. Цілком природно, що їхні праці містять не надто багато оригінальних даних про спермацетового кита, проте в цілому їх відомості просто чудові, хоча й обмежуються здебільшого тільки науковим описом. Проте ні в науковій, ні в художній літературі кашалота досі не піддали всебічному вивченню. Його біографія значно більшою мірою, ніж в інших китів, лишається ненаписаною. Різні види китів слід класифікувати в доступний і наочний спосіб, для початку хоча б у приблизній схемі, яку наступні дослідження могли б доповнити поступово. І оскільки ніхто з більш достойних претендентів не робить цю справу, я пропоную читачеві результати власних жалюгідних зусиль. Не обіцяю нічого завершеного, бо будь-яке людське діяння, оголошене завершеним, саме тому приречене на загибель. Також я не проводитиму детальних анатомічних порівнянь різних видів, та й взагалі — принаймні в цьому місті — якихось детальних описів. Я просто взяв собі за мету накреслити план класифікації китоподібних. Я архітектор, а не будівельник.
Але завдання це грандіозне; простий сортувальник листів у поштовому бюро з нею не впорається. Навмання йти за ними в морську глибінь; нишпорити в незбагненній первісній царині, в остові, на якому тримається світ, — хіба ж це не жахливо? Хто я такий, щоб насмілитись спіймати на гачок самого левіафана? Страшна зухвалість Іова мала б настрахати мене. «Чи замириться він (левіафан) із тобою? Бо начувайся — марні твої сподівання»[142]. Але я зборознив у довгих плаваннях бібліотеки й океани; я сам, власною персоною, стикався з китами; я кажу серйозно, я готовий спробувати. Тільки перед цим необхідно вирішити деякі питання.
141