Розділ 35
Чатові
Стало на годині; і за усталеною між матросами чергою мені довелося вперше стояти чатовим на топі щогли.
На всіх американських китобійних кораблях чатовий стає на верхівку щогли майже тієї самої миті, коли корабель вийде з гавані; хоча буває, що понад п'ятнадцять тисяч миль відділяє корабель від промислової зони. А якщо після чотирьох-п'яти років плавання корабель, наближаючись до рідних берегів, несе на борту хоч одну порожню посудину, то чатові стоять нагорі до останньої хвилини! І поки його щогли не загубляться в лісі портових кранів, корабель не полишає надії забити ще одного кита.
Оскільки посада чатового на верхівці щогли — як на суходолі, так і на морі — є дуже цікавою і давньою, я дозволю собі зробити невеликий відступ. Мені здається, найпершими чатовими на щоглі були стародавні єгиптяни, бо у своєму дослідженні не виявив нікого, кого б міг вважати їхніми попередниками. Щоправда, їх пращури, будівничі Вавилонської вежі, безперечно, свого часу зробили спробу спорудити найвищу у всій Азії, а також і в Африці щоглу; та оскільки ця велетенська кам'яна щогла ще до того, як було покладено останню цеглину, повалилася за борт, зметена грізним штормом Божого гніву, ми не можемо визнати першість за вавилонськими будівельниками. Оголошуючи єгиптян народом чатових на щоглі, я беру за основу вельми поширену серед археологів думку, що перші піраміди були зведені для астрономічних спостережень: така теорія знаходить переконливе підтвердження у своєрідній східчастій формі цих чотиригранних будівель, по яких стародавні астрономи велетенськими кроками, страшенно високо піднімаючи ноги, вилазили на саму верхівку і звідти гучними криками сповіщали про появу нових зірок, так само як на сучасному кораблі чатові сповіщають криками про появу на обрії вітрила, землі чи кита. В особі святого Стовпника, того славетного християнського відлюдника давніх часів, який збудував собі в пустелі високий кам'яний стовп і на його верхівці провів решту днів своїх, піднімаючи собі їжу мотузкою, — в його особі ми бачимо чудовий приклад безстрашного чатового на щоглі, якого ні туман, ні мороз, ні дощ, ні град, ні заметіль не могли змусити спуститись і хто, несхитно відстоявши свою вахту, у прямому розумінні, помер на посту. За наших днів чатові на щоглі — це військо із заліза, каменю та бронзи; вони мужньо стоятимуть на посту в лютий шторм, але неспроможні сповіщати криком про побачені дива. Наприклад, Наполеон. Він стоїть, схрестивши руки, на вершині Вандомської колони майже в ста п'ятдесяти футах над землею, і йому байдуже, хто владарює внизу, на палубі, — Луї-Філіп[159], чи Луї Блан[160], чи Луї-Диявол[161]. І великий Вашингтон теж стоїть на недосяжній висоті, на вершині своєї величної грот-щогли в Балтиморі, і його колона, наче Геркулесів стовп[162], позначає межу людської величі, яку мало хто із смертних може перевищити. Так само і адмірал Нельсон стоїть чатовим на верхівці щогли з гарматного чавуну, на Трафальгарській площі; і навіть коли лондонський димовий смог ховає його від людських очей, це є ознакою того, що невидимий герой лишається на своєму посту — адже де вогонь, там і дим. Проте ні великий Вашингтон, ні Наполеон, ні Нельсон ніколи не відгукнуться, якщо озватися до них знизу, хоч як би благали їх про пораду ті, хто нестямно метушиться по палубі в них під ногами; а їхній духовний зір, напевно ж, прозирає крізь густу пелену майбутнього і бачить мілини та рифи, які слід оминути.
Спроба об'єднати з якоїсь точки зору сухопутних і морських чатових на щоглі може видатися безпідставною; але про те, що насправді це зовсім не так, свідчить одне міркування, яке залишив нам Обед Мейсі, єдиний літописець острова Нентакет. Шановний Обед розповідає, що в давні часи, коли китобійний промисел тільки зароджувався і кораблі ще не ходили в регулярні рейси за здобиччю, остров'яни встановлювали в прибережному піску високі щогли, на які вилазили чатові, використовуючи для цієї мети бруски з цвяхами — подібно до того, як кури в курнику вилазять на свої сідала. А кілька років тому такий самий спосіб застосували китобої Нової Зеландії — чатові, побачивши кита, давали знак вельботам, що стояли напоготові при березі. Але тепер цей спосіб застарів, і тому звернімося до єдиного справжнього топа щогли, до топа щогли китобійного корабля в морі. Від зорі до зорі чатові стоять на верхівках усіх трьох щогл, і матроси чергуються там (як біля стерна) кожні дві години. Ясного дня в тропіках стояти на щоглі дуже приємно, а для людини мрійливої, схильної до роздумів — це просто найвища втіха. Ти стоїш, на сто футів здіймаючись над безмовною палубою, ніби крокуючи по морській безодні на велетенських дибах — щоглах; а внизу, під твоїми ногами, пропливають страхітливі морські чудиська, мов кораблі, що колись пропливали між чобітьми славного колоса Родоського[163]. Ти стоїш, самотній в океанському безмежжі, і лише хвилі порушують величний супокій довкола. Корабель дрімотно коливається, заколисаний пасатом; усе навкруги навіває спокій. Під час тропічних китобійних рейсів ви завжди перебуваєте в спокої; ви не чуєте жодних новин, не читаєте часописів, екстрені випуски не турбують вас даремно сенсаційними описами буденних подій; ви не чуєте про сум'яття в країні, про банкрутство, про падіння акцій, і вас ніколи не хвилює, що сьогодні на обід, — адже ваші запаси провіанту на три роки вперед надійно зберігаються в бочках, і протягом цього часу ваш стіл буде досить одноманітним.
159
160
161
162
163