— Усе марно! — вигукнув Ахаб. — Та, може, так воно й краще. Може, якби ви хоч раз прийняли повний розряд, весь мій магнетизм розвіявся б назавжди. До того ж, можливо, він убив би вас на місці. Можливо, у ньому немає потреби. Опустіть остроги! А тепер, мої помічники, я оголошую вас чашниками при трьох моїх язичницьких родичах, при оцій трійці шляхетних, високородних панів — моїх відважних гарпунерів. Ви не радієте такій честі? А як великий папа обмиває ноги жебракам, використовуючи свою тіару замість глека? Мої шановні кардинали, ви самі зволите це зробити. Я не наказую вам — ви зробите це добровільно. Гей, гарпунери! Розріжте мотузку і зніміть наконечники з древків.
Мовчки виконавши наказ, гарпунери підняли перед собою вістрями догори три футові металеві леза своїх гарпунів.
— Та ви так, глядіть, і мене заколете! Переверніть їх, переверніть вістрями вниз! Так, щоб вийшли келихи — розтрубами догори! Отак. А тепер ви, чашники, ходіть сюди. Візьміть у них оці келихи; тримайте, поки я наливатиму! — І, неквапно переходячи від одного до другого, він по вінця наповнив розтруби перевернутих гарпунів вогненною рідиною з великого кухля. — А тепер ставайте по троє, один напроти одного. Передавайте убивчі келихи! Візьміть їх — віднині ви пов'язані нерозривними узами. Ну то що, Старбаку? От і все! Саме сонце скріпило ці узи своїм останнім променем. Пийте, гарпунери! Пийте, ви, чиє місце на смертоносному носі вельбота! Пийте і кляніться: смерть Мобі Діку! Нехай скарає нас Господь, коли ми не доженемо і не вб'ємо Мобі Діка!
Гарпунери підняли довгі, гострі сталеві келихи і вицідили їх одним духом, під крики і прокльони Білому Киту. Старбак зблід і, затремтівши, відвернувся. У божевільній юрмі знову — востаннє — пішла по колу повна сулія; потім за помахом вільної руки Ахаба всі розійшлися, а капітан спустився до своєї каюти.
Розділ 37
Захід сонця
Ахаб сидить у каюті біля кормового ілюмінатора і дивиться за борт.
— Я лишаю позаду білий каламутний слід; бліді води, зблідлі обличчя — де б я не плив. Заздрісні буруни здіймаються обабіч мене, прагнучи сховати під собою мій слід; нехай; але я пройду першим.
Там, удалині, біля країв вічно повної чаші, червоніє вино теплих хвиль. Золоте лице поринає в блакить. Сонце-пірнач повільно сходить із полуденної висоти і зникає внизу; але душа моя прагне дедалі вище, і сили покидають її на нескінченному підйомі. Отже, мені не під силу тягар вінця, який я ношу, — цього залізного Ломбардського вінця[171]? На ньому сяють розсипи самоцвітів; та я не бачу його сяяння; я лише відчуваю на голові його сліпучий тягар. Він не золотий, він залізний, я це знаю. Він розламаний — я відчуваю це; гострі уламки ранять мене, мозок у корчах б'ється об твердий метал; так, мій череп — з міцної криці, і навіть у смертельній борні шолом мені не потрібний!
Чому сухий жар палить моє обличчя? О, колись світанок закликав мене до благородних діянь і захід сонця навівав мені спокій. Тепер не так. Це небесне світло світить не мені. Краса тільки ранить мене; а радіти їй я не можу. Осяяний вищою мудрістю, я позбавлений земної втіхи; проклятий найтяжчим із проклять, проклятий серед царства небесного! Ну, то на добраніч, на добраніч! (Махнувши рукою, відсувається від ілюмінатора).
Це було не так уже й важко. Я гадав, хоч один виявиться впертим; та ні — моє зазубрене колесо підійшло до їхніх коліщат і змусило їх обертатися одне за одним. Можна сказати, що вони — наче купки попелу переді мною, а я для них — сірник! От тільки шкода — щоб запалити інших, сірник згоряє сам! Я наважився на те, чого бажаю, а чого я бажаю, того доб'юся! Вони вважають мене божевільним — Старбак, наприклад; та я не просто божевільний, я скажений, я — оскаженіле божевілля. Те шалене божевілля, яке усвідомлює тільки себе! Мені провіщали, що я стану калікою, і ось я втратив ногу. А тепер я сам кажу, що той, хто зробив мене калікою, буде скалічений мною. Нехай пророк сам здійснить пророцтво. На це ви, великі боги, ніколи не були здатні. Я здійму вас на глуми, гравці в крокет, вуличні бійці, глухі Берки і сліпі Бендіго[172]! Я не казатиму вам, як малі школярі — старшим непослухам: «Знайдіть собі супротивника до пари, не чіпляйтеся до маленького!» Ні, ви звалили мене з ніг, та я знову підвівся; а ви — ви втекли і сховалися! Виходьте зі своїх схованок! У мене немає великої гармати, щоб постріляти вас за купами лантухів із бавовною. Виходьте, Ахаб вас привітає! І побачимо, чи змусите ви мене повернути назад. Змусити мене повернути назад? На це ви не здатні; ви скоріше самі збочите з дороги; ось у чому людська велич! Змусити мене повернути назад? Шлях до моєї мети викладений зі сталевих рейок, і по них мчать колеса моєї душі. Я мчу вперед над прірвою, крізь пробиту гірську товщу, під глибінню стрімкої ріки! І на моєму залізному шляху немає ні поворотів, ні перешкод!
171
172
….