Устромивши майже всю голову в нактоуз, Ахав глянув на компас. Його піднята рука поволі опустилась, і на мить він наче аж захитався. Старбак, що стояв за спиною в нього, теж глянув на компаси… І справді! Обидва вони показували на схід, а тим часом «Пеквод» з усією очевидністю плив на захід.
Та не встигла перша нестямна тривога поширитись серед команди, як старий капітан силувано засміявся й вигукнув:
— Знаю вже! Таке бувало й раніше. Містере Старбак, уночі блискавка перемагнітила наші компаси, оце й усе. Тобі, мабуть, уже доводилось чути про такі речі.
— Правда… Але самому мені такого ще ніколи не траплялось, — похмуро відказав зблідлий помічник.
Тут треба зазначити, що такі пригоди не раз відбувалися з кораблями під час сильних штормів. Як відомо всім, магнітна енергія, що впливає на стрілку корабельного компаса, по суті ідентична з електрикою, яка є в хмарах; тому не треба й дивуватися, що такі речі трапляються. В тих випадках, коли блискавка вдаряла в судно, обламуючи реї та обриваючи такелаж, її вплив на компасну стрілку часом бував іще фатальніший: вона зовсім утрачала магнітні властивості й відтоді годилась хіба що на плетільний дротик для якоїсь бабусі. Та в обох випадках стрілка ніколи не відновлює сама своїх пошкоджених чи втрачених властивостей, а якщо перемагнітились чи розмагнітились компаси в нактоузі, то можна бути певному: те саме сталось і з усіма іншими, які лишень є на судні, хоч би навіть найнижчий із них був уставлений аж у кіль.
Замислено стоячи перед нактоузом і дивлячись на перемагнічені компаси, старий капітан простяг руку, ребром долоні вивірив напрям на сонце й пересвідчився, що компаси показують точно протилежний справжньому курс, а тоді гукнув, щоб судно завертали на всі шістнадцять румбів. Реї перебрасоплено на навітряний борт, і знову «Пеквод» уперто посунув напереріз супротивному вітрові, бо гаданий попутний, як виявилося, був тільки маною.
Тим часом Старбак, хай які вже там були його потаємні думки, не заперечив ні словом, а спокійно віддавав необхідні накази, та й Стаб і Фласк, що тепер уже, здавалось, якоюсь мірою поділяли його почуття, теж без ремства погоджувалися з усім. Що ж до матросів, то, хоч декотрі з них тихо, невдоволено бурчали, їхній страх перед Ахавом був більший, ніж страх перед фатумом. Тільки погани-гарпунники лишались майже незворушні, як і завжди; бо навіть коли на них щось уплинуло, це була тільки якась магнетична дія непохитного Ахавового серця на їхні споріднені з ним серця.
Якийсь час капітан ходив по палубі, поринувши в свої бурхливі думки. Та ось його кістяна п’ята спіткнулася на чомусь; він глянув під ноги й побачив погнуті мідні зорові трубки квадранта, яким напередодні хряснув об палубу.
— Бідний мій гордий підглядачу неба і лоцмане сонця! Вчора я знищив тебе, а сьогодні компаси хотіли знищити мене. Так, так! Але Ахав ще владарює над поземною силою магніта! Містере Старбак, подайте мені наконечник від списа, молоток і найменшу вітрильну голку. Швидше!
Мабуть, він мав на думці не тільки відновити компас, а ще й не без обачливості хотів підняти дух команди, продемонструвавши їй своє таємниче вміння в такій чудесній справі, як перемагнічення компасів. Крім того, старий капітан знав: хоча судном сяк-так можливо правити й за допомогою перемагнічених компасів, та це неминуче навіє забобонним морякам нові страхи й лихі передчуття. І коли помічник приніс йому те, що він просив, Ахав рішуче обернувся до команди й сказав:
— Матроси! Грім перемагнітив стрілки старому Ахавові, але з оцього ось шматочка сталі Ахав зробить свою власну стрілку, і вона показуватиме куди слід незгірше від будь-якої.
На ті слова моряки збентежено перезирнулись із рабським подивом у очах і знову підвели заворожені погляди, чекаючи обіцяного чаклунства. Тільки Старбак дивився вбік.
Ударом молотка Ахав відбив сталеве вістря списа, а тоді, вручивши помічникові довгий залізний стрижень, який лишився від наконечника, наказав держати його сторчма, так, щоб залізо не торкалося палуби. Тоді кілька разів ударив молотком по верхньому кінцю залізного стрижня, приставив до того вершечка затуплений кінчик голки і знову кілька разів ударив молотком — уже не так сильно. А помічник весь той час тримав залізний прут прямовисно. Тоді зробив голкою кілька якихось химерних рухів — чи то справді необхідних для намагнічування голки, чи то розрахованих на те, щоб іще підсилити шанобливий подив команди, важко сказати, і звелів, щоб принесли лляну нитку. Ступивши до нактоуза, він вийняв з компасів зіпсовані стрілки, перев’язав голку ниткою посередині й горизонтально підвісив її над картушкою одного з компасів. Спочатку голка крутилась, і обидва її кінці хитались туди й сюди, та врешті вона застигла на місці; тоді Ахав, що пильно спостерігав її рухи, з полегкістю відступив од нактоуза і, показуючи на нього рукою, вигукнув:
— Дивіться самі, чи Ахав не владар над магнітом! Сонце на сході, і мій компас це засвідчує!
Один за одним вони підходили й дивилися, бо таке невігластво, як їхнє, могли переконати тільки власні очі, а потім один за одним відходили.
А в вогнистих Ахавових очах, сповнених зневаги й тріумфу, можна було в ту мить побачити всю його згубну гордість.
125
ЛАГ І ЛАГЛІНЬ
Досі на довгому-предовгому шляху «Пеквода» назустріч своїй долі лагом користувалися досить рідко. Довірливо покладаючись на інші способи визначати місце перебування корабля в морі, на деяких торговельних суднах і на багатьох китоловах, особливо під час крейсування, зовсім занедбують лаг, хоча воднораз — найчастіше просто задля проформи — регулярно записують на призначеній для цього аспідній дощечці як компасний курс судна, так і гадане пересічне число миль, пройдених за годину. Так було й на «Пекводі». Дерев’яна котушка й причеплений до неї вугластий лаг довго висіли за гакабортом недоторкані. їх мочили дощі й бризки, вони жолобились на сонці й на вітрі; всі стихії об’єднались, щоб уразити тлінням річ, яка висіла так марно. Та незважаючи на все це, коли через кілька годин після сценки з магнітом Ахавів погляд упав на котушку, він пригадав, що вже не мав квадранта й що в гніві заприсягся користуватись тільки лагом, і зразу запалився цією думкою. «Пеквод» плив, киваючи бушпритом кожній хвилі, а за кормою піниві буруни котились далі на захід.
— Гей, на баку! Кинути лаг!
Підійшло двоє матросів. Один золотаво-смаглий таїтянин, а другий — сивий дід із Острова Мену.
— Візьміть котрийсь котушку, я кину.
Вони пройшли на корму, аж до гакаборту, де з завітряного боку під скісним натиском вітру палуба майже поринала в укриті піною хвилі, що набігали збоку.
Матрос із Мену взяв котушку за кінці осі, що виступали боків — на тій осі крутився сам барабан із намотаним лаглінем, — і підняв її високо вгору, чекаючи, поки надійде Ахав.
Той став поруч нього, взяв вугластий лаг, що звисав з котушки, й почав змотувати три-чотири десятки витків шворки, щоб мати змогу розмахнутися, кидаючи. І в ту хвилину старий моряк, що пильно дивився на капітана й на шворку, наважився заговорити:
— Сер, я б не покладався на цей лаглінь: його стільки мочило й пекло сонцем, що він уже геть зіпрів.
— Витримає, діду. Хіба ти зіпрів від того, що тебе мочило й пряжило? Адже ти тримаєшся. Чи, може, краще сказати, що життя тебе тримає, а не ти його тримаєш у руках.
— У руках я тримаю котушку, сер. Та хай буде по-вашому, капітане. Маючи таку сиву голову, як у мене, не варто сперечатися, а надто з тим, хто поставлений над тобою, бо він же ніколи не погодиться з твоїми словами.
— О, а це що таке? Їй же богу, ще один латаний професор із збудованого на граніті коледжу цариці Природи. Тільки чомусь його лекція звучить надто запобігливо. Ти звідки родом?
— Із маленького скелястого острова Мену, сер.
— Чудово! Як доладно все звучить…
— Не знаю, сер, чи доладно, але я там народився.
— На острові Мені? Звісно, так воно й добре: народився на Мені, на колись незалежному Мені, та й покинув його: мовляв, острове Мене, обходься без мене. А той острів поглинула… хто? Ну, вище котушку! Всі допитливі голови врешті розбиваються об мертвий глухий мур. Вище! Отак.