Не слухала стара мати,Робила, що знала —Дивилася чорнобрива,Сохла і мовчала.Пішла вночі до ворожки,Щоб поворожити,Чи довго їй одинокійНа сім світі жити?…«Бабусенько, голубонько,Серце моє, ненько,Скажи мені щиру правду,Де милий-серденько?Чи жив-здоров, чи він любить?Чи забув-покинув?Скажи ж мені, де мій милий?Край світа полину!Бабусенько, голубонько!Скажи, бо [ти] знаєш…Мене мати хоче датиЗа старого заміж.Любить його, моя сиза,Серце не навчити!Пішла б же я утопилась —Жаль душу згубити…Коли не жив чорнобривий,Зроби, моя пташко!Щоб додому не вернулась…Тяжко мені, тяжко!Там старий жде з старостами…Скажи ж мою долю».«Добре, доню! Спочинь трошки.Чини ж мою волю.Сама колись дівувала —Теє лихо знаю;Минулося – навчилася:Людям помагаю.Твою долю, моя доню!Позаторік знала,Позаторік і зіллячкаДля того придбала».Пішла стара, мов каламарДостала з полиці.«Ось на тобі сього дива.Піди до криниці,Поки півні не співали,Умийся водою,Випий трошки сього зілля —Все лихо загоїть.Вип'єш – біжи якомога;Що б там не кричало,Не оглянься, поки станешАж там, де прощалась.Одпочинеш; а як станеМісяць серед неба,Випий ще раз; не приїде —Втретє випить треба.За перший раз, як за той рік,Будеш ти такою;А за другий – серед степуТупне кінь ногою, —Коли живий козаченько,То зараз прибуде…А за третій, моя доню!Не питай, що буде…Та ще, чуєш, не хрестися —Бо все піде в воду…Тепер же йди, подивисяНа торішню вроду».
Взяла зілля, поклонилась:«Спасибі, бабусю!»Вийшла з хати – чи йти, чи ні?…«Ні! Вже не вернуся!»Прийшла… Вмилась, напилася,Тихо усміхнулась,Вдруге, втретє напиласяІ не оглянулась.Полетіла, мов на крилах,Серед степу пала,Пала, стала, заплакалаІ… і заспівала:«Плавай, плавай, лебедонько!По синьому морюРости, рости, тополенько!Все вгору та вгору,Рости гнучка та висока,До самої хмари,Спитай Бога, чи діжду я,Чи не діжду пари?Рости, рости, подивисяЗа синєє море:По тім боці моя доля,По сім боці – горе.Там десь милий чорнобривийСпіває, гуляє,А я плачу, літа трачу,Його виглядаю.Скажи йому, моє серце!Що сміються люди,Скажи йому, що загину,Коли не прибуде!Сама хоче мене матиВ землю заховати…А хто ж її головонькуБуде доглядати?Хто догляне, розпитає,На старість поможе?Мамо моя!.. Доле моя!..Боже милий, Боже!..Подивися, тополенько!Як нема заплачеш,До схід сонця, ранісінько,Щоб ніхто не бачив…Рости ж, серце-тополенько,Все вгору та вгору;Плавай, плавай, лебедонько!По синьому морю».
Отак тая чорнобриваПлакала, співала…І на диво серед поляТополею стала.
По діброві вітер виє,Гуляє по полю,Край дороги гне тополюДо самого долу.
До Основ'яненка {25}
Б'ють пороги; місяць сходить,Як і перше сходив…Нема Січі, пропав і той,Хто всім верховодив!Нема Січі; очеретиУ Дніпра питають:«Де-то наші діти ділись,Де вони гуляють?»Чайка скиглить літаючи,Мов за дітьми плаче;Сонце гріє, вітер вієНа степу козачім.На тім степу скрізь могилиСтоять та сумують;Питаються у буйного:«Де наші панують?Де панують, бенкетують?Де ви забарились?Вернітеся! Дивітеся —Жита похилились,Де паслися ваші коні,Де тирса шуміла,Де кров ляха, татаринаМорем червоніла…Вернітеся!» – «Не вернуться! —Заграло, сказалоСинє море. Не вернуться,Навіки пропали!»Правда, море, правда, синє!Такая їх доля:Не вернуться сподівані,Не вернеться воля.Не вернуться запорожці,Не встануть гетьмани,Не покриють УкраїнуЧервоні жупани!Обідрана, сиротоюПонад Дніпром плаче;Тяжко-важко сиротині,А ніхто не бачить…Тілько ворог, що сміється…Смійся, лютий враже!Та не дуже, бо все гине —Слава не поляже;Не поляже, а розкаже,Що діялось в світі,Чия правда, чия кривдаІ чиї ми діти.Наша дума, наша пісняНе вмре, не загине…От де, люде, наша слава,Слава України!Без золота, без каменю,Без хитрої мови,А голосна та правдива,Як Господа слово.Чи так, батьку отамане?Чи правду співаю?Ех, якби-то!.. Та що й казать?Кебети не маю.А до того – Московщина,Кругом чужі люде…«Не потурай», – може, скажеш,Та що з того буде?Насміються на псалом той,Що виллю сльозами;Насміються… Тяжко, батьку,Жити з ворогами!Поборовся б і я, може,Якби малось сили;Заспівав би – був голосок,Та позички з'їли.О таке-то лихо тяжке,Батьку ти мій, друже!Блужу в снігах та сам собі:«Ой не шуми, луже!»Не втну більше. А ти, батьку,Як сам здоров знаєш,Тебе люде поважають,Добрий голос маєш;Співай же їм, мій голубе,Про Січ, про могили,Коли яку насипали,Кого положили.Про старину, про те диво,Що було, минуло…Утни, батьку, щоб нехотяНа весь світ почули,Що діялось в Україні,За що погибала,За що слава козацькаяНа всім світі стала!Утни, батьку, орле сизий!Нехай я заплачу,Нехай свою УкраїнуЯ ще раз побачу,Нехай ще раз послухаю,Як те море грає,Як дівчина під вербоюГриця заспіває.Нехай ще раз усміхнетьсяСерце на чужині,Поки ляже в чужу землюВ чужій домовині.