Гетьмани, гетьмани, якби то ви встали,Встали, подивились на той Чигирин,Що ви будували, де ви панували!Заплакали б тяжко, бо ви б не пізналиКозацької слави убогих руїн.Базари, де військо, як море червонеПеред бунчуками, бувало, горить,А ясновельможний, на воронім коні,Блисне булавою – море закипить…Закипить – і розлилосяСтепами, ярами;Лихо мліє перед ними…А за козаками…Та що й казать? Минулося;А те, що минуло,Не згадуйте, пани-брати,Бо щоб не почули.Та й що з того, що згадаєш?Згадаєш – заплачеш.Ну хоч глянем на Чигирин,Колись-то козачий.
Із-за лісу, з-за тумануМісяць випливає,Червоніє, круглолиций,Горить, а не сяє,Неначе зна, що не требаЛюдям його світу,Що пожари УкраїнуНагріють, освітять.І смерклося, а в Чигрині,Як у домовині,Сумно-сумно. (Отак булоПо всій УкраїніПротив ночі Маковія,Як ножі святили.)Людей не чуть; через базарКажан костокрилийПерелетить; на вигоніСова завиває.А де ж люде?… Над Тясмином,У темному гаю,Зібралися; старий, малий,Убогий, багатийПоєднались – дожидаютьВеликого свята.У темному гаю, в зеленій діброві,На припоні коні отаву скубуть;Осідлані коні, вороні готові.Куди-то поїдуть? кого повезуть?Он кого, дивіться.Лягли по долині,Неначе побиті, ні слова не чуть.Ото гайдамаки.На ґвалт УкраїниОрли налетіли; вони рознесутьЛяхам, жидам кару;За кров і пожариПеклом гайдамаки ляхам оддадуть.Попід дібровою стоятьВози залізної тарані;То щедрої гостинець пані{46}.Уміла що кому давать,Невроку їй, нехай царствує;Нехай не вадить, як не чує!Поміж возами нігде стать:Неначе в ірій налетілоЗ Смілянщини, з ЧигиринаПросте козацтво, старшина,На певне діло налетіли.Козацьке панство похожаєВ киреях чорних, як один,Тихенько ходя розмовляєІ поглядає на Чигрин. Старшина первий
Старий Головатий щось дуже коверзує.
Старшина другий
Мудра голова, сидить собі в хуторі, ніби не знає нічого, а дивишся – скрізь Головатий. «Коли сам, – каже, – не повершу, то синові передам».
Старшина третій
Та й син же штука! Я вчора зострівся з Залізняком{47}; таке розказує про його, що цур йому! «Кошовим, – каже, – буде, та й годі; а може, ще і гетьманом, коли теє…»
Старшина другий
А Гонта{48} нащо? А Залізняк? До Ґонти сама… сама писала: «Коли, – каже…»
Старшина первий
Цитьте лишень, здається, дзвонять!
Старшина другий
Та ні, то люде гомонять.
Старшина первий
Гомонять, поки ляхи почують. Ох, старі голови та розумні; химерять, химерять, та й зроблять з лемеша швайку. Де можна лантух, там торби не треба. Купили хріну, треба з'їсти; плачте, очі, хоч повилазьте: бачили, що куповали – грошам не пропадать! А то думають, думають, ні вголос ні мовчки; а ляхи догадаються – от тобі й пшик! Що там за рада? Чом вони не дзвонять? Чим спиниш народ, щоб не гомонів? Не десять душ, а, слава Богу, вся Смілянщина, коли не вся Україна. Он, чуєте? співають.
Старшина третій
Справді співа щось; піду спиню.
Старшина первий
Не спиняй, нехай собі співає, аби не голосно.
Старшина другий
Ото, мабуть, Волох! Не втерпів-таки старий дурень: треба, та й годі.
Старшина третій
А мудро співає! Коли не послухаєш, усе іншу. Підкрадьмось, братці, та послухаємо, а тим часом задзвонять.
Старшина перший і другий
А що ж? То й ходімо!