Чесне слово! Обіцяю! І не бійтеся. Ми вчимося дуже поступово. Спершу будемо розігріватися й вивчати ванстеп. Я поведу Вас, а Ви дасте себе повести. Це просто питання довіри. До того ж це насправді простіше, ніж здається. А потім ми спробуємо затанцювати «Виключно банани». Там можна підспівувати. Від таких речей отримуєш море задоволення. А якщо до того моменту ви ще будете мати сили і мій Горст-Еберґард не заперечуватиме, ми з Вами станцюємо справжній чарльстон. Звісно, ноги будуть боліти, але зате це дуже надихає. І коли ми вже будемо у відповідному настрої, я, спеціально для Вас, відкрию свою коробочку. Не бійтеся! Тільки трохи. Ви не встигнете звикнути. Тільки для того, щоб стало веселіше, чесне слово.
До речі, мій Горст-Еберґард каже, що Ви пишете переважно під псевдонімом. Часом Пантер, іноді Тигр, або й Пан Горобець. І що насправді Ви, як він десь вичитав, низенький товстенький польський єврей. Але це не страшно. Моє прізвище теж закінчується на «кі». А товстуни — зазвичай найкращі танцюристи. І якщо наступної суботи Ви будете у своїх штанях із широкими кишенями та матимете гарний настрій, то ми з Вами вип’ємо пляшечку або й дві шампусика. І я розкажу Вам, як усе відбувається у нас, у взуттєвій крамниці. Я працюю у Ляйзера, у чоловічому відділі. Тільки про політику говорити не будемо. Обіцяєте?
З найкращими побажаннями Ваша Ільзе Лепінскі.
1922
Ну що ви всі від мене хочете почути? Ви, журналісти, і так знаєте все краще за мене. Правду? Я вже сказав усе, що можна було. Але ж мені ніхто не вірить. «Безробітний і з поганою славою», — так про мене написали в судовому протоколі. Казали: «Цей Теодор Брюдіґам — шпигун. Його найняли соціалісти і реакціонери». Та насправді заплатили тільки люди з бригади Ерґардта, які продовжували щось робити навіть після того, як Каппський заколот[16] провалився і саму бригаду розпустили. А що їм лишалося? І що мають на увазі під «нелегально», якщо незаконним є все, що тут коїться, а ворог — зліва, а не справа, як стверджує канцлер Вірт? Але не капітан корвета Ерґардт відповідав за гонорари, а капітан Гоффманн. А він точно належить до О. К.[17] За інших це аж так достеменно не відомо, бо вони самі часто не знають, хто належить до Організації, а хто — ні. Невеликі суми давав і Тіллессен. Брат того самого Тіллессена, який стріляв у Ерцберґера, і такий же ревний католик, яким був той головний із центру, що утік. Тіллессен тепер сидить в Угорщині чи ховається деінде. Але якщо чесно, то мене наймав Гоффманн. Я мав вистежувати для «Організації “Консул”» лівих — не лише комуністів, а й інших. А ще він повідомив мені, хто буде наступним за листопадовим зрадником Ерцберґером. Звісно, що соціаліст Шайдеманн і «політик-виконавець»[18] Ратенау. На рейхсканцлера Вірта також були свої плани. І це правда, що саме я попередив Шайдеманна у Касселі. Чому? Бо я вважаю, що діяти треба не вбивствами, а хоча б напівлегальними методами, і насамперед у Баварії. Треба спершу підважити всю систему, тоді повалити, а потім, як Муссоліні в Італії, збудувати впорядковану національну державу. І якщо немає іншого виходу, то хай навіть під керівництвом цього єфрейтора Гітлера. Він хоч і психопат, але природжений оратор, який уміє впливати на маси, а найбільшу популярність має саме в Мюнхені. Але Шайдеманн не захотів мене слухати. Мені ніколи ніхто не вірить. На щастя, нічого не вийшло, бо замах у Габіхтсвальді, коли збиралися хлюпнути в обличчя синильною кислотою, провалився. І це правда, що його врятували вуса. Звучить смішно, але так воно все й було. Саме тому від цього методу й відмовилися. І я справді вважаю це огидним. Тому я й вирішив працювати на Шайдеманна та його людей. Але соціалісти не повірили мені, коли я сказав: за «Організацією “Консул”» стоїть Державне управління обороною, відділ пропаганди. І, звісно ж, Гельфферіх, саме з його банку надходять гроші. Ну і від Стіннеса, ясна річ. Для плутократів ці суми дорівнюють чайовим. У кожному разі Ратенау, який і сам капіталіст і якого я також попереджав, міг здогадатися, до чого йде. Бо Гельфферіх і його кампанія «Геть Ерцберґера!» привела замах до гасла: «Тільки зрадник батьківщини міг погодитися на ганебний мир із французом Фошем[19]», — і цим, ще до пострілу, заплямувала Ратенау тавром «політика-виконавця». Але пан міністр не зважав ні на що — і не повірив мені. Бо те, що він в останній момент, коли процес було запущено, вирішив провести конфіденційну розмову з Гуґо Стіннесом, як капіталіст із капіталістом, уже не могло його врятувати, тим більше що він був євреєм. А коли я попередив його: «Ви будете в найбільшій небезпеці дорогою вранці до міністерства», — він відповів мені з характерною для цих грошовитих євреїв зверхністю: «Як я можу вірити вам, пане Брюдіґам? Мені казали, що у вас дуже погана репутація». Тож нічого дивного, що згодом, під час судового розгляду, генеральний прокурор не дозволив мені свідчити, стверджуючи, що я «запідозрений як співучасник злочину». Суд, звичайно ж, не хотів згадувати про «Організацію “Консул”». Сірі кардинали повинні залишатися в тіні. Щось там плутано згадували про організації, діяльність яких, імовірно, нелегальна. Тільки один отой дурник, фон Саломон, який удавав із себе письменника, ще під час допиту вибовкав усі імена. Йому за це дали п’ять років, хоча він всього-на-всього найняв водія в Гамбурзі. У кожному разі всі мої попередження виявилися марними. Усе сталося точно так, як і у випадку Ерцберґера. Уже тоді хлопці з бригади були вишколені для абсолютного послуху, і завдяки цьому «Організація “Консул”» могла просто вибрати виконавців — Шульца і Тіллессена — шляхом звичайного жеребкування. Справа була простою й зрозумілою. Як ви, мабуть, уже встигли прочитати у вашій пресі, вони його знайшли у Шварцвальді, куди він поїхав із дружиною та донькою відпочити. За ним стежили під час його прогулянки з іншим чоловіком із центру. З дванадцяти пострілів фатальним виявився один — у голову. Того, хто був із ним — його звали доктор Діц, — лише поранили. Убивці після скоєного спокійнісінько помандрували собі до розташованого неподалік Оппенау й усілися пити каву в якомусь пансіоні. А от чого ви точно не знаєте, шановні панове, так це того, що у випадку Ратенау — також шляхом жеребкування — було вирішено, що один із убивць ще до замаху піде до сповіді й усе розповість священикові, а той передасть інформацію далі, канцлерові Вірту (щоправда, при цьому не порушить таємниці сповіді і не називатиме жодних імен). Та Ратенау не хотів вірити ні мені, ні священику. І навіть керівництву франкфуртського Об’єднання німецьких євреїв, яке попередив знову ж таки я. Його так і не вдалося переконати, і він відмовився від захисту поліції. Навіть більше — він наказав везти його 24 червня з його вілли, що в Ґрюневальді на Кеніґсаллеє, до Вільгельмштрассе, як завжди, у відкритому автомобілі. Навіть власного водія він не захотів послухати. Тому все пройшло, як книжка пише. Аж усім добре відомо, що на Кеніґсаллеє, а точніше, на розі Ерденер / Лінарштрассе, водій змушений був загальмувати, бо дорогу йому перекрила бричка, візника якої, до речі, не допитували. За бричкою було авто марки «мерседес», і звідти пролунало дев’ять пострілів, п’ять із яких влучили. Потім «мерседес» обігнав машину Ратенау і навздогін кинув туди ще й гранату. Вбивці були не лише справними солдатами, а й ненавиділи все не німецьке. Техов був за кермом «мерседеса», Керн вправно поводився з пістолетом-кулеметом, а Фішер — той, який сам себе пристрелив під час утечі — кинув гранату. Але все це вдалося лише завдяки тому, що ніхто не захотів повірити мені, спецагентові з поганою репутацією на ім’я Брюдіґам. Незабаром «Організація “Консул”» припинила фінансування, а через рік завершився кривавою невдачею марш єфрейтора Гітлера до мюнхенської Фельдгерренгаллє[20]. Моя спроба попередити Людендорффа теж виявилася марною. Того разу я працював безплатно, бо мені на грошах ніколи не залежало. Тим більше, що вони й так знецінювалися з дня на день. Я переживав лише за свою країну. …Як патріот, я… Але ніхто не хоче мене слухати. Навіть ви.
16
Заколот консерваторів проти Веймарської республіки 1920 року під проводом одного з лідерів Німецької вітчизняної партії прусського землевласника Вольфґанґа Каппа.
17
Організація «Консул» — таємна терористична організація в Німеччині, яка здійснила низку політичних убивств у 1920—1933 роках.
18
Політика виконання — зовнішньополітична стратегія Веймарської республіки з моменту прийняття Лондонського ультиматуму 1921 року і до початку Рурського конфлікту 1923 року. В цей період Німеччина намагалася виконувати визначені західними державами репарації, які вважала завищеними, тож виконувала їх так, аби стало очевидним, що насправді виконати їх неможливо.
19
Фердинанд Фош (фр. Ferdinand Foch, 2.10.1851—20.03.1929) — французький військовий теоретик і воєначальник часів Першої світової війни, маршал Франції в 1918 році. Після початку «Весняного наступу», масштабної операції Німецької імперії з метою прориву фронту, Фош став Головнокомандувачем військами союзників.
20
Мається на увазі так званий Пивний путч: у неділю 9 листопада 1923 року Адольф Гітлер разом зі своїми спільниками вирушив із пивного залу Бюрґербройкеллер до Фельдгерренгалле, де відбулися сутички з баварською поліцією, і марш путчистів був зупинений.