На щастя, моя дружина надіслала свій римований вірш під назвою «Втеча з Алльґою» на конкурс газети «Кьольніше рундшау». Темою конкурсу було «Найкраще враження з відпустки». Що вам сказати? Вона отримала другу премію! Це було двадцять нових марок, готівкою на руки. А за публікацію в цьому часопису їй заплатили ще десять. Ми віднесли їх у банк. Бо ж узагалі заощаджували на всьому, на чому могли. Але на відпустку нам так більше й не вдалося назбирати. Ми стали, як тоді казали, «жертвами грошової реформи».
1949
…уявляєш, любий Уллі, на світі все ще трапляються дива і з’являються пророчі знаки, бо нещодавно я, чоловік уже похилого віку, мав дуже несподівану зустріч: вона все ще жива, ця неймовірно вродлива Інґа, неприступна постать якої (в natura і figura[29]) колись, як би це назвати, — у часи Адольфа, розпалювала нас, хлопців зі Щецина, змушувала хвилюватися й затинатися, втрачати голову і дар мови; я навіть можу стверджувати, що в кожного, хто підходив до неї на відстань витягнутої руки, починало нестримно калатати серце. Ні, не тоді, коли ми ставили намети біля затоки, а тоді, коли вдвох збирали теплі речі на Східний фронт: коли складали і пакували підштаники, светри, нарукавники та інші вовняні речі, — отоді ми накидалися одне на одного. Ясна річ, усе це закінчувалося виснажливими довгими поцілунками на простелених на підлозі шубах та плетених вовняних светрах. Після цього ми жахливо смерділи нафталіном. *
Але повернуся до нинішньої Інґи: і над нею, як і над нами, час демонструє свою владу, але навіть зі зморшками і сріблястою сивиною пані доктор Штефан випромінює ту молоду силу, яка колись винесла її у вищий світ. Ти, звісно ж, пригадуєш: вона отримувала одне підвищення за іншим. Насамкінець вона вже була фюрершею в Організації німецьких дівчат (BDM), тоді як наші з тобою здобутки були значно скромнішими: я дійшов до юнґцуґа, а ти — до фенляйнфюрера[30]. Та потім нас обох таки вбрали у форму Люфтваффе, бо на той час уже минула пора коричневих сорочок, нашийних хустин і фюрерських шнурів (їх ще називали гойдалками для мавп). Але Інґа, як вона мені присоромлено прошепотіла на вухо, не розпускала своїх дівчат до останніх днів війни: вони опікувалися біженцями з Померанії, співали у лазаретах. Вона вийшла з Організації німецьких дівчат аж тоді, коли вже прийшли росіяни, — і при цьому примудрилася не постраждати.
Не хочу зловживати твоїм терпінням як читача цього послання: ми зустрілися під час книжкового ярмарку в Лейпциґу, у програмі якого держава селян і робітників дозволила провести фахову дискусію Дуденівського товариства[31], куди входять спеціалісти з обох Німеччин. Серед них і я — професор, якому зовсім мало лишилося до виходу на пенсію (так само, як і тобі), але, попри це, його лінгвістичні кваліфікації, схоже, ще довго будуть користуватися попитом у західній частині Товариства. А ця зустріч стала можливою завдяки тому, що ми більш-менш продуктивно співпрацюємо зі східними «дуденівцями»: Інґа теж належить до числа видатних лінгвістів цього загальнонімецького об’єднання для поліпшення-погіршення мови. Але право висловлювати свої зауваження мають там ще й австрійці зі швейцарцями. Не буду набридати тобі нашими суперечками про реформу правопису — ця гора вже давно вагітна, і рано чи пізно таки народить мишу, як і обіцяє приказка.
Цікавою в цьому контексті була хіба що наша з Інґою зустріч наодинці. Ми домовилися піти на каву з тістечками у Медлер-пасажі, й Інґа пригостила мене місцевим смаколиком, який тут називають «айєршеке». Ми коротко поговорили про роботу, а потім почали згадувати наші молоді роки у Щецині. Ну, спершу спливали лише звичайні епізоди зі шкільного життя. Їй не хотілося повертатися до спогадів нашої спільної гітлерюґендівської юності, і вона намагалася обійти це виразами на кшталт: «У ті темні роки, коли нас збили з пантелику…» Або казала: «Як вони сплюндрували і закидали брудом наші ідеали, як підло скористалися силою нашої віри». Але коли я заговорив про період після сорок п’ятого, в неї не виникло жодних труднощів із тим, щоб цілковиту зміну кольорів та системи координат на соціалістичні — зміну, здійснену нею всього лише через півтора року вагань, — назвати «болісним визнанням антифашизму». Інґа швидко зробила кар’єру в Спілці німецької молоді, бо ж вона — людина високої й широкої кваліфікації. Вона розповіла про свою участь в урочистостях із нагоди заснування НДР, що відбувалися, як відомо, у сорок дев’ятому в колишньому Міністерстві військово-повітряних сил, яким керував Ґьорінґ. Потім вона була учасником всесвітніх молодіжних фестивалів, першотравневих парадів і навіть відзначилася в колективізації — займалася агітацією особливо недовірливих селян. Але якраз під час цієї форсованої, як вона казала, «проведеної через гучномовець агітації» у неї й виникли перші сумніви. Та, попри все, наша вродлива Інґа й досі член Соціалістичної єдиної партії Німеччини і вірна своїм принципам людина. Вона збирається «реагувати на помилки партії конструктивною критикою».
30
Підрозділи у німецькому Юнґфольку: Юнґеншафт (
31
Дуденівське товариство — Товариство учених-лінгвістів. Конрад Дуден (1829—1911) — упорядник і видавець численних німецьких словників.