Тут моя промова «У нас є вибір», яку я зазвичай без проблем виголошую за годину, триває дві. Я міг би продекламувати свою «Оду Віллі» або «Новий одяг короля», але цей зал не вдасться перекричати навіть цитатами з Нового Заповіту. Коли в мене кидають яйцями, я реагую згадками про «викинуті на вітер» дотації для сільського господарства. Тут не шиплять. Тут реагують різкіше. Кілька селянських парубків, які жбурляють яйця прицільно (і навіть влучають), через чотири роки запросять мене до Клоппенбурґа вдруге — на той момент вони вже будуть новонаверненими соціалістами, — але я відповім їм із глибини католицької мудрості:
— Досить уже, хлопці! А то доведеться вам наступної суботи ввечері шептати свою сповідь на вушко священику.
Коли ми вирушали звідти з подарованим нам повним кошиком сирих яєць — ті місця поблизу Вехти і Клоппенбурґа славляться своїми птахофермами, — я був увесь у плямах і сів біля водія. Ґустав Штеффен, чиє молоде життя через кілька років обірве автокатастрофа, подивився у дзеркало заднього огляду:
— Вибори ми програємо. Але тут ми точно завоювали голоси.
У ніч після повернення до Берліна я відсипався важким свинцевим сном, аж раптом загорілися наші вхідні двері. Це дуже перелякало дітей і Анну. Відтоді в Німеччині сталося багато змін, але тільки не в тому, що стосується підпалів.
1966
Буття чи Суще — високі слова, пишуться по-різному, але нічого тобі більше не говорять. Раптом мені здалося, ніби Буття, основа основ, усе Суще і руйнівне Ніщо — це просто порожні звуки, і я зрозумів, що й сам опинився під питанням, — але водночас відчув себе покликаним свідчити. Одного пообіддя того літнього семестру я почав записувати те, що спадало мені на думку; я вирішив так після довгої низки років, упродовж яких найрізноманітніші дивовижі сучасності почали все більше скидатися на сезонний розпродаж (візьмімо для прикладу хоча би німецьку марку, що ввійшла в обіг п’ятдесят років тому, чи знаковий шістдесят восьмий рік). Того дня, як і кожної середи, я почав свій семінар обережним натяком на текстуальні перегуки між віршами Пауля Целана «Фуга смерті» і «Тодтнауберґ», але вирішив поки що не розповідати про доленосну зустріч між поетом і філософом; та коли пролунали сподівано посередні перші репліки моїх студентів, мене раптом до глибини душі збурили запитання, які виглядали настільки прив’язаними до актуального моменту, що набули екзистенційної ваги: ким я був тоді? хто я тепер? що сталося з тим чоловіком, який піддався «забуттю Буття»[44], але при цьому лишився досить радикальним шестидесятником, і який ще два роки тому, хай і випадково, та все ж був присутнім на першій берлінській демонстрації проти війни у В’єтнамі?
Ні, нас там аж ніяк не було п’ять тисяч, добре, якщо назбиралося дві; це був санкціонований мітинг, і ми повільно, тримаючись за руки, з голосними криками пройшли від Штайнплац через Гарденберґштрассе до Американського дому. До цього закликали різні студентські організації: Соціалістична спілка німецьких студентів, Соціал-демократична спілка вищої школи, Ліберальна студентська спілка, клуб «Аргумент», Євангелістська студентська громада. Перед тим дехто, звісно ж, і я, сходив на закупи до магазину «Буттер-Гоффман» за найдешевшими яйцями. Цими яйцями ми кидали в «гніздо імперіалізму». Не лише серед бунтівних селян, а й у студентських колах тоді ввійшло в моду жбурляння яйцями. Так, звісно, я теж кидав яйця і разом з усіма кричав: «Американці, геть із В’єтнаму!» та «Джонсон — убивця!» Взагалі-то справа мала би дійти до дискусії, і керівник Американського дому, чоловік ліберальних поглядів, навіть виявив готовність до цього, — але вже полетіли перші яйця, а після того як ми викинули всі, то пішли далі, через Курфюрстендамм, Уландштрассе, назад до Штайнплацу, минаючи загони поліції, яка нас не чіпала. Пригадую деякі написи на транспарантах, наприклад: «Америкоси, шуруйте геть!» або «Об’єднаймося проти війни!» Все зіпсувало лише те, що до протесту долучилося багато партійних функціонерів з Об’єднаної соціалістичної партії Німеччини, які приїхали з-за Стіни і марно намагалися нас агітувати. Однак їхня присутність стала для журналістів із концерну Шпрінґера справжньою знахідкою.
44
Забуття Буття або Забутість Буття (