Я розповів своїм студентам усе це та ще багато інших цікавих історій, але на поставлене з несподіваного боку запитання — про що ж говорили, а точніше, мовчали в тій хатині? — здатен був відповісти лише посиланням на вірш «Тодтнауберґ». З нього можна дещо зрозуміти. Приміром, образ арніки, яку в народі ще називають очанкою, можливо трактувати по-різному. Досить символічною виглядає також криниця перед хатиною філософа із багатозначною зірочкою на ній. Крім цього, на центральному місці, так би мовити, як родзинка, знаходиться та сама, згадана у вірші, гостьова книга, куди поет записав своє ім’я з несміливим запитанням: «чиї імена увібрала вона до мого?», але йому передусім йшлося при цьому про
Тут ще раз варто згадати, що вираз у дужках — (уже незабаром) — згодом було викинуто поетом, — і це є доказом нагальності його бажання, якому, як нам відомо, не судилося здійснитися. Але ж ніхто не знає, про що ще говорилося або мовчалося тоді в тій хатині, існують лише припущення та здогади, — і це залишає рану вічно відкритою…
Приблизно так говорив я своїм студентам, не згадуючи ні перед ними, ні перед вищезгаданою допитливою особою того, як часто я уявляв собі тодішню розмову в тій хатині, бо ж між бездомним поетом і «Майстром із Німеччини», євреєм з невидимою жовтою зіркою та колишнім ректором Фрайбурзького університету з круглим і так само вже затертим партійним значком, тим, хто називає речі, і тим, хто замовчує, тим, хто вижив і постійно оголошує про свою смерть, і тим, хто проголошує Буття та прийдешнього Бога, Невимовне мало би знайти потрібні слова, — але не знайшло жодного.
І це мовчання продовжує мовчати. Я ж, своєю чергою, не розповів учасникам семінару, чому втік тоді з Берліна, незворушно дозволивши погляду все тієї ж студентки уважно обмацувати мене, і не сказав, що ж змусило мене певний час уникати високомовності, а наступного року знову рятуватися втечею — цього разу вже із Фрайбурґа — у круговерть Франкфурта (до речі, саме там Пауль Целан відразу ж після від’їзду з нашого університетського містечка створив перший варіант свого вірша «Тодтнауберґ»).
1968
Учасники семінару здавалися задоволеними, але я заспокоїтися не міг. Щойно мені вдалося, завдяки старанно відновленому власному авторитету в очах своїх студентів, почути у вірші з гірської хатини запізнілий відгук на «Фугу смерті» й водночас виклик поважному «Майстрові з Німеччини», якого сприймають як персоніфікацію смерті, як мені знову почали дошкуляти запитання: а що ж погнало тебе геть із Фрайбурґа наступного року, відразу після великодніх канікул? яке «повернення» перетворило тебе на радикала зразка шістдесят восьмого року — тебе, який до того займався здебільшого тим, що слухав мовчання поміж словами і цілковито довірився високомовно фрагментарному, поступовому наростанню німоти Гьольдерліна?
Мабуть, це було спричинено, хоча і з запізненням, якщо не вбивством студента Бенно Онезорґа, то точно терористичним нападом на Руді Дучке, — одна з цих двох подій перетворила тебе, принаймні вербально, на революціонера, і ти відмовився від жаргону достеменності[47] і перейшов на жаргон діалектики. Якось так я сам собі все це пояснював, однак не був певен справжньої, глибинної причини такої зміни риторики, тож, поки мій семінар щосереди розважав себе сам, я намагався заспокоїти цей вибух своїх внутрішніх суперечностей.
У кожному разі, у Франкфурті я почав з того, що покинув германістику і взявся вивчати соціологію — ніби на доказ свого повторного «повернення». Отож я слухав Габермаса й Адорно, однак останньому ми — а незабаром я вступив до Соціалістичної спілки молоді Німеччини — рідко давали висловитися, бо він для нас був сумнівним авторитетом. А оскільки тоді всюди, а особливо у Франкфурті, учні завзято протестували проти вчителів, то дійшло до захоплення університету, але через те що Адорно — сам великий Адорно — змушений був викликати поліцію, протестантів дуже швидко розігнали. Одного з наших найбільш видатних ораторів, чиї промови справили враження навіть на Майстра заперечення, — на ім’я Ганс-Юрґен Краль[48], який, до речі, кількома роками раніше входив до фашистської спілки Людендорффа, а потім — до реакційної Молодої спілки, і який тепер, після абсолютного «повернення», вважав себе другою особою після Дучке, наділеною відповідною силою противаги, — так от, цього самого Краля заарештували, але через кілька днів випустили на волю, і він відразу ж розвинув бурхливу діяльність, причому для нього не мав особливого значення привід для цієї активності: він однаково ревно виступав і проти введення надзвичайного стану, і проти вчителя, який попри все залишався авторитетом. Так, в останній день книжкової виставки, 23 вересня, в будинку Ґаллус, де шістдесят п’ятого року завершився перший процес над винними у скоєнні злочинів у Аушвіці, одна з дискусій, жертвою якої врешті-решт став і сам Адорно, мала всі шанси перерости у заворушення.
47
Достеменність (
48
Ганс-Юрґен Краль (1943—1970) — відомий активіст студентського руху 1968 року, член Соціалістичної спілки німецької молоді, учень Теодора Адорно.