Потім ми пішли геть, а кавалери лицарських хрестів роз’їхалися на своїх «мерседесах». На Гамбурзькому вокзалі бабця нагодувала мене піцою, потім тицьнула мені в долоню гроші — трохи більше, ніж я заплатив за квиток. А я спитав її:
— Бабусю, ти впевнена, що вся ця історія мала сенс, із цими «холодними моряцькими могилами» для дядька Конрада і дядька Карла?
Згодом мені було соромно, що я спитав її так прямо. Вона кілька хвилин мовчала, а потім сказала:
— Ну що ж, мій хлопчику, якийсь сенс у цьому мусив бути…
Як ти вже знаєш, щойно я повернувся, прийшли поліцейські Люммера і вигнали нас із будинку. Досить грубо. Але ми зайняли інші будівлі в Кройцберзі. Моя бабця теж вважає, що це свинство, коли стільки квартир стоять порожніми. Але якщо мене і звідси виженуть, то ми з тобою, Розі, — якщо ти, звісно, захочеш — зможемо оселитися в будиночку моєї бабці. Вона буде дуже рада, так вона сказала.
1982
Попри суперечки, викликані, вочевидь, моїми словами стосовно «підступного Альбіону», я цілком задоволений своїм звітом про Говальдтську корабельню і філію ЗАТ «Морська техніка» у Веделі, що був опублікований під заголовком «Наслідки війни на Фолклендських островах». Я задоволений цим звітом і сьогодні. Бо якщо припустити, що обом субмаринам типу 209, які наші корабельні постачали в Аргентину й електронні торпедоносні системи яких вважалися найбільш оптимальними, вдалося би з першого разу здобути перемогу над англійськими оперативними угрупованнями (приміром, затопити і авіаносець «Непереможний», і завантажене по вінця транспортне судно «Королева Елізабет»), тоді цей подвійний успіх мав би фатальні наслідки для керівництва ФРН — навіть попри її підкреслено позитивне ставлення до подвійного рішення НАТО[53], яке відволікло всіх від давно назрілих на той момент перевиборів канцлера. «Німецька зброя демонструє свою надійність у боротьбі проти союзників НАТО», — ось що говорили би. «Таке неможливо вигадати!» — писав я і паралельно наголошував, що ні винищувач «Шеффілд», затоплений аргентинськими літаками французького походження, ні транспортний корабель «Сір Ґелегед» аж ніяк не поставили під сумнів перемоги, отримані підводними човнами німецького виробництва. Ясна річ, у такому разі уже цілком відверто проявилася б ненависть до німців, яку в Англії й так ледве приховували. І на нас знову почали б казати «гунни».
Добре, що на момент початку війни на Фолклендських островах один зі збудованих у Говальдті кораблів, під назвою «Салта», перебував на ремонті в порту, а інший, «Сан Луїс», хоч і брав участь у військових діях, але з недостатньо компетентною командою, яка, як з’ясувалося згодом, не вміла обслуговувати складні електронні системи керування торпедами. «Отже, — писав я у своєму звіті, — британському флоту і нам як нації ще дуже пощастило», тим більше, що в Англії, як і у нас, досі пам’ятають першу битву на Фолклендських островах, яка відбулася 8 грудня 1914 року: тоді британці знищили найбільш успішну на східному й азійському фронтах ескадру під командуванням легендарного віце-адмірала графа фон Шпеє.
Але я хотів би відійти від суто технічного військового аспекту та наблизитися до викладених у моєму звіті історичних міркувань. Вісім років тому, коли Шмідт змушений був піти й почалася ера Коля, я вирішив зробити ці роздуми більш переконливими і додав до свого досить тверезого аналізу ксерокопію певної картини. Це був олійний живопис, морський сюжет авторства відомого мариніста Ганса Бордта на тему загибелі одного броненосця під час вищезгаданої битви. Поки на задньому плані полотна корабель поступово тоне, перехиляючись назад, німецький матрос на передньому плані чіпляється лівою рукою за дошку, а правою підіймає прапор — вочевидь, прапор судна, яке тоне.
53
Подвійне рішення НАТО — система прийнятих лідерами США, Англії, Франції та ФРН військово-стратегічних рішень від 12 грудня 1979 року в рамках НАТО про застосування двох паралельних і взаємодоповнюючих підходів: зміцнення оборонних потужностей і сприяння переговорам щодо роззброєння та контролю за озброєнням.