Як ви самі бачите, це не простий прапор. Ось чому, любий друже й товаришу, я пишу вам так детально й часто посилаюся на минуле. Бо на цій драматичній картині ми впізнаємо військовий прапор нашого рейху, який зовсім недавно, у зв’язку з лейпцизькими понеділковими демонстраціями[54], знову посів своє місце в сучасній історії. На жаль, при цьому дійшло до огидних сцен побиття. І мені дуже прикро за це. Бо, як я вже зазначав у написаному на замовлення відгуку про процес об’єднання, заміна безглуздого лозунгу: «Ми — народ!» на значно більш перспективний у політичному сенсі: «Ми — один народ!» мала би відбуватися винятково мирним шляхом. З іншого боку, ми маємо тішитися, що так званим «скінхедам» — бритоголовим і готовим на все хлопцям із численними військовими прапорами рейху — миттю вдалося очолити понеділкові акції в Лейпциґу і зробити вимогу єдиної Німеччини переконливою, хоча, не заперечую, відбувалося це аж занадто галасливо.
На цьому прикладі можна побачити, якими обхідними шляхами часом іде історія. А іноді їй навіть доводиться допомагати. Як добре, що у відповідний момент я пригадав свій звіт про Фолкленд й оту картину. Тоді панове з енергетичного концерну традиційно показали себе цілковитими невігласами в питаннях історії, а тому не змогли оцінити мій хоробрий стрибок у часі, — але згодом вони, ймовірно, збагнули глибший зміст військового прапора рейху. Бо тепер ми його бачимо все частіше й частіше. Молодь, яка знову здатна відчути натхнення, виходить із ним на вулиці і високо його підіймає. А відтоді, як об’єднання країни стало реальністю, я маю повне право зізнатися вам, любий друже, що мене переповнює гордість, — бо я зумів розпізнати історичний момент, і мій звіт був дуже доречним, коли заговорили про те, що настав час знову згадати наші національні цінності та врешті гордо показати всьому світові наш прапор…
1983
Ну все, тепер точно кінець! Відколи він не зміг почути серед лісу (ну а де ж іще, як не на полюванні?) останній мисливський клич, і відколи немає більше його друзяки (того, хто привозив м’ясо-пиво-сир) і лишився тільки один із банди, який вчасно звідти перебрався сюди й наразі надійно засів у своїй віллі на Теґернзеє, — відтоді кабаретистам більше нема про що писати. Бо навіть товстун, що зараз при владі, не може переважити цю трійцю. Тепер у нас нудота. Самі лише розмови про Ріту Зюссмут, про водянисту каву, жарти довкола густих брів та інші дрібниці. Посміятися більше нема над чим. Тож ми, професійні жартівники нації, вирішили зустрітися й порадитись. Ясна річ, у баварській кнайпі. Діра, де все це відбувалося, називається Ґроссгольцльойте; раніше там уже збиралися інші люди, і теж шаруділи своїми паперами — більш чи менш успішно, але то було давно[55]. А ми безпорадно засіли у колі знаменитостей. Дійшло до того, що навіть прозвучав реферат «Про стан німецького кабаре в епоху після покійного Франца Йозефа, з детальним розглядом об’єднання країни, яке відбулося майже відразу після його смерті», але цей реферат нікого особливо не розвеселив. Посміятися можна було радше з нас самих, зібраних тут поважних коміків.
Ох, як нам його бракує! Штрауса, Франца Йозефа, святого працедавця і постачальника тем для жартів — нам, сьогодні готовим до виходу на пенсію фахівцям з гумору! Твої витівки давали нам хліб насущний. Про що би не йшлося: про корупцію під час продажу танків, про розбите дзеркало, заплутані «аміґо-афери»[56] чи про твої стосунки зі світовими диктаторами, — з усього можна було зробити номер. Німецьке кабаре завжди виявляло свою готовність полегшити життя бідній замученій опозиції. Нам щоразу спадало на думку щось дотепне про тебе, людино без шиї. А коли нам не вистачало конячки, ми підпрягали до тебе Венера, старого Лускунчика. Але й Венер більше вже не смокче свою люльку.
На тебе, як і на нас, завжди можна було покластися. Лише одного разу, у вісімдесят третьому, коли йшлося про мільярд — ясна річ, усе для благодійної допомоги бідним братам і сестрам на Сході, — ми все пропустили, не виявилися всюдисущими мишами, коли у Розенгаймі, в будиночку для гостей «Шпьок», засідав незрівнянний тріумвірат. Тут — компактний Штраус, там — посланець зі Сходу Шальк, а посередині дитина світу — постачальник м’яса-пива-сиру Мерц. Озброєна найкращими намірами, ця трійця спекулянтів та злодюжок грала в п’єсі про корупцію — п’єсі, яка могла би забезпечити нам вечірнє дозвілля. Бо оздоблена дев’ятьма нулями сума, виплачена із західної каси, мала допомогти не лише слабкій валюті східної республіки, а й посприяти тому, щоб під ніж гостинного господаря, він же — баварський макроімпортер, пішли цілі табуни колись державних, а тепер готових до забою биків.
54
Серія масових мирних політичних демонстрацій у Лейпциґу в 1989—1990 роках, із закликом до демократизації НДР.
56
Розмовна назва корупційного скандалу довкола підкупу баварського політика Макса Штрайбля та інших членів партії ХДС, який призвів 1993 року до відставки Штрайбля. Відтоді назва «аміґо-афера» вживається в німецькій мові як загальна — на означення корупційних скандалів.