А коли звільнять прикутих до весел полонених побратимів, спалюють турецькі кораблі-в’язниці і звитяжно повертаються на Січ. Місця для звільнених є доволі, бо з кожного підводного човна, коли його роз’єднати, виходило по дві легкі, як вільний вітер, чайки…
Як уже було сказано, змайструвати підводний човен — не проблема. Найважче тут — знайти велику безпритульну бочку. Павлусеві пощастило: він виловив її просто з Дніпра. Коли є бочка, вважай: маєш підводний човен.
Аби було чим дихати, встроми в дірку довгу залізну трубу, щоб вона стирчала нагору. Заготуй харчі і питво. Коли усе готове, сам собі наказуй:
— Всі униз!
— Задраїти люк!
І сам собі відповідай, сумлінно виконуючи накази:
— Єсть, капітане!
— Буде зроблено, капітане!
А тоді спокійно лежи собі і читай досхочу книжки “Острів скарбів” або “Чорна стріла”, присвічуючи кишеньковим ліхтариком. Течія сама занесе тебе куди треба, хоч до Чорного моря.
— Але Чорне море мені було ні до чого, — завершив свою дивовижну розповідь Павлусь. — Я зупинився біля Голої Пристані, що під Херсоном. Підводним човном можна пливти і вверх по Дніпру проти течії, але тоді треба причепитися на буксир до баржі.
— А де ж твій підводний човен? — запитала Оленка.
Павлусь нерозважно відповів:
— Уже нема. Бабуся заквасила у ньому кавуни і ще подякувала мені за чудову посудину.
— А ти не брешеш? — недовірливо запитав зловредний Васько.
— Х-ха! — набундючився Павлусь. — Щоб я брехав! Та коли я брешу, хай на мене камінь з неба впаде і гулю на лобі наб’є! — і він зухвало задрав голову. Хіба ж із неба щось впаде, коли на ньому ані хмаринки?
Аж тут сталося неймовірне. Ніким досі не бачене і ніким досі не чуване. Про таке навіть в жодній казці не сказано і пером не описано.
Щось як лусне Павлусеві по лобі!
Аж в очах заіскрилося, а ноги підкосилися. Павлусь як стояв, так і сів на дорогу.
Васько і Оленка тільки й почули його розпачливий зойк:
— Ай!..
Безумовно, Васько скористався з такої блискучої нагоди і зневажливо мовив:
— Ну, то що, добрехався? Пустобрех нещасний…
Розділ 7,
в якому оповідається про історичну зустріч з марсіянами
Думаєте, на Павлуся впав уламок приблудного астероїда, що саме пролітав довкола Землі? Або що його просто в лоб поцілив болід або метеорит? Нічого схожого. Це був навіть не штучний супутник. Якби на Павлуся звалився з піднебесся уламок астероїда, болід, чи метеорит, або штучний супутник (байдуже який — наш чи американський), про цей нечувано рідкісний випадок надрукували б у всіх газетах світу і Павлусь уславився б по всіх кутках земної кулі, хоч від нього самого тільки й лишилося б що мокре місце.
А так що вийшло?
Сталася звичайнісінька річ. Як ви пригадуєте, Павлусь, Васько і Оленка стояли в затінку під каштаном. І от саме тієї миті, коли Павлусь хоробро промовив: “Та коли я брешу, хай на мене камінь з неба впаде і гулю на лобі наб’є!” — і зухвало підняв догори голову, на одному каштанові-великоваговику репнув пожовклий кожух, і зерно поцілило точно в лоб нещасного хлопця. І тверде ж було, мов камінь. Отакої! Це ж завтра Васько і Оленка ославлять його на увесь клас як невиправного і безнадійного брехуна. Ви ж чули, як Васько уїдливо мовив:
— Ну, то що, добрехався?
Ото накликав лихо буквально на власну голову!
Справдилося лиховісне пророцтво чаклуна! А ще заприсягався, нібито він кінчив спецшколу по класу добрих і корисних діянь…
А може, Павлусь нічого і не накликав?
Справді, яке ж тут чаклунство?
Це просто прикре невезіння! Фатальний збіг стихійних і цілком природних обставин. Самі скажіть, що у цьому дивного?
Каштани споконвіку у Києві падали, падають і надалі падатимуть. Київ здавна уславився самопадаючими каштанами. Що ж тут неймовірного, коли один з них влучить у голову? У будь-яку. Ніхто від цього не застрахований, і тому в страхувальних конторах на це навіть поліс не виписують. Проти чого хочеш страхують, а проти каштанів — ні, бо несила. Навіть у пісні співається, що в Києві кожної осені
Каштани падають на брук -
Тук-тук,
Тук-тук,
Тук-тук,