Автор з дружиною Марією
В Хусті я далі утримував зв'язок із закордоном. На протязі одного тижня я майже кожний день переводив, може, одну годину часу з прем'єром д-ром А. Волошином, щоб зреферувати йому про все те, що Делегація Карпатської України разом з Проводом ОУН зробили.
Моя дружина, приїхавши до Хусту, цілком пірнула у працю Жіночої Січі, ставши організаційною референткою і заступницею командантки пані Тисовської.
Після Нового Року 1939 вирішено зорганізувати в Хусті інструкторський курс для членів Жіночої Січі, в якому взяло участь 50 членів Жіночої Січі, що складалися з учительок народних шкіл. Міністер Шкільництва й Народньої Освіти Августин Штефан уділив учасницям курсу спеціяльну відпустку для цього курсу.
Інструкторський курс обіймав такі ділянки: організування жіночих відділів Карпатської Січі по містах, санітарна ділянка, розвідка і т. д. Організаторками курсу були: Марія Химинець і Ніна Михалевич, а інструкторами курсу були: Зенон Коссак, Іван Кедюлич і інші.
Цей вишкільний курс спричинився у великій мірі до масової організації нашого жіноцтва. В цьому допомогло також те, що моя дружина з рамени Жіночої Січі договорилася з головою Жіночого Союзу Українок, пані Невицькою. Рішено, щоб молодше жіноцтво вступало до Жіночої Січі, а старші віком жінки - до Жіночого Союзу. Це домовлення дуже допомагало, бо жіноцтво знало своє місце без жодних сварок і непорозумінь.
Для повної координації праці молодого жіноцтва треба було ще договоритися з жіночим Пластом. На Крайовому З'їзді Пласту в Хусті цю справу розв'язано так, що мою дружину вибрано крайовою провідницею жіночого Пласту на Карпатську Україну. Для чоловічого Пласту Крайовим Провідником вибрано Степана Пап-Пугача.
Поручник Іван Кедюлич
У наслідок цих подій, праця Жіночої Січі була вповні координована поміж існуючими жіночими організаціями Закарпаття. Була тільки одна біда, що вже не було коли розгорнути й переводити працю, бо скоро надійшов кінець існуванню нашої улюбленої батьківщини - Карпатської України.
На наші Різдвяні Свята згідно з традицією, зібралися всі члени великої Кедюличової родини у батьковій хаті в Перечині. Мій швагер, щирий друг, Іван Кедюлич з яким я дружив ще як студент Торговельної Академії, і з яким ми мали обидва в той самий день весілля, був разом із жінкою і дітьми на святі. В розмові з ним я і моя дружина запитали його, чому він сидить у Великій Стужиці на Березнянщині, далеко від Хусту, де він був директором народної школи. Ми запропонували йому перенестися до Хусту, де його здібності можуть бути використані далеко краще ніж у Великій Стужиці. Іван, бувши щирим українським патріотом не дався довго переконувати. За два дні він разом із дружиною був уже у Хусті, тут став поручником Карпатської Січі, був прекрасним інструктором як чоловічої так і жіночої Січі. Він закінчив чеську старшинську Академію, з якої вийшов з рангою поручника.
З Перечина я поїхав 8 січня 1939 року до Берліну, куди мене вислав прем'єр д-р А. Волошин, щоб через відомі контакти, що їх мала ОУН, влаштувати зустріч нашого прем'єра з німецьким канцлером А. Гітлером.
Як відомо, на підставі рішення Мюнхенської конференції мала бути дана гарантія кордонів ЧСР після того, як польські й мадярські вимоги були задоволені. Проте, до кінця 1938 року тих гарантій не дано, не дивлячись на те, що поляки дістали свої етнографічні польські землі 2 жовтня 1938 року, а Мадярщина дістала Ужгород, Мукачів і Берегів на підставі віденського арбітражу, 2 листопада 1938 року, що згідно з рішенням уважалося остаточним полагодженням спорів поміж Мадярщиною і Карпатською Україною.
Прем'єр Волошин цілком правильно добачував у цьому зволіканні визнати й гарантувати кордони ЧСР певну тенденцію Німеччини й Італії. У зв'язку з цим він хотів добитися того, щоб Карпатська Україна дістала від Німеччини гарантію непорушности її кордонів.
Прогулька січовиків до Відня
Велике обурення і протест карпато-українського уряду, а за ним і всього населення Карпатської України викликало назначення празьким урядом третім міністром Карпатської України чеха, великого москвофіла й полонофіла, генерала Льва Прхалу. Це рішення чеського уряду суперечило конституційним постановам, бо міністрів Карпатської України іменує президент Чехо-Словаччини, але на пропозицію прем'єра уряду Карпатської України. Прем'єр д-р А. Волошин предложив чеському президентові Гахові цілий список осіб, кандидатів на третього міністра. Та Гаха відкинув усіх кандидатів, а призначив Прхалу.
Це було зневагою прав українського Закарпаття на самоуправу. Населення Карпатської України відповіло на це акцією бурхливих протестів по всій країні. Тимчасово пригашений конфлікт поміж українськими господарями й чеськими зайдами вибухнув з новою силою. Чеське військо на поставу населення і уряду Карпатської України, що відкинули призначення Прхали, перевело демонстрацію танками по вулицях Хусту, а жандармерія - збройними нападами на Січовиків (Білки, Рахів, Торунь, Королево та інші). Ходило тут про організаційну акцію застрашення населення.
Кожної хвилини могло прийти до вибуху. Карпатська Січ в цілій країні стояла постійно на поготівлі. В цій атмосфері пройшов 20-річний ювілей проголошення соборности українських земель 22 січня 1919 року в Києві, що являвся рівночасно маніфестацією та виявом волі Карпатської України жити суверенним життям. Змобілізований похід величезних мас українського населення перед урядовим будинком і Командою Січі був показом української сили й рішучости.
Генерал Прхала побачивши такий організований спротив уряду й населення, повернувся до Праги. Після цього на короткий час настало відпруження, яке Команда Січі використала для скріплення праці на провінції. Відбувся цілий ряд окружних та районових з'їздів Січі, що свідчило, як глибоко й могутньо розрослася Січова Організація та її ідея. Всі ці з'їзди проходили під провідним гаслом - “Зброю Січі!” Беззбройність Карпатської Січі в обличчі ворожого наставлення чеського віиська й концентрації армій польської і мадярської, мусіла при першому більшому захитанні міжнародної рівноваги неминуче закінчитися великою катастрофою для Карпатської України.
Інтрига празького уряду накинути Карпатській Україні свого міністра й взяти під свою контролю все життя країни, спонукало уряд прискорити вибори до Першого Сойму Карпатської України. Вибори проголошено на 12 лютого 1939 року. Це мав бути свого рода плебісцит довір'я народу до своєї української влади. Сотні Січовиків виїхали з Хусту в терен на пропагандивну кампанію по селах. Вибори пройшли з великим успіхом, бо 94% населення голосувало на листу уряду.
Демонстрація 22 січня 1939 року в Хусті
Дня 19 лютого 1939 року, тиждень після успішних виборів, скликано до Хусту ІІ-ий З'їзд Карпатської Січі, що показав силу й повагу націоналістичного руху на Закарпатті. Цілий ряд доповідів на з'їзді вказували шляхи, якими мало йти карпато-українське державне будівництво. У своїх резолюціях З'їзд домагався головним чином українізації служби безпеки, урядового апарату та озброєння Карпатської Січі.
Дня 4 березня відбулася поїздка делегації уряду Карпатської України до Берліну - бюро Кеплера - в справі господарських переговорів. Провідником делегації був міністер Ю. Ревай, а членами делегації були: д-р В. Комаринський, інж. Л. Романюк і М. Бабота. Автор цих рядків брав участь з рамени К. Е. ОУН Закарпаття.
Перший день розмови проходив дуже успішно. На другий день розмов, німецькі газети принесли вістку з Праги, що чеський уряд в реконструкції уряду Карпатської України усунув Ю. Ревая зі становища міністра. Натомість повторив назначення чеського генерала Прхали. Дальшим міністром став С. Клочурак, а державним секретарем Ю. Перевузник.