Выбрать главу

Генріх Манн

МОЛОДІ ЛІТА КОРОЛЯ ГЕНРІХА IV

Роман

HEINRICH MANN
DIE JUGEND DES KONIGS
HENRI QUATRE
1935

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Переклав з німецької Юрій Лісняк

Передмова і примітки Кіри Шахової

ВОЙОВНИЧИЙ ГУМАНІСТ

В повісті польської письменниці Зофії Посмиш «Пасажирка» є сцена на пароплаві: американський журналіст і західнонімецький дипломат дискутують, намагаючись з'ясувати для себе, чому більшість німців пішли за Гітлером, не виступивши сміливо й мужньо проти фашизму. Німецький дипломат не був активним фашистом, членом націонал-соціалістської партії, не заплямував себе злочинними діями проти своїх співвітчизників чи представників інших народів. Він просто жив під владою гітлеризму, так би мовити, співіснував з фашистською диктатурою. І тепер, у розмові з американцем, він намагається довести свою безневинність. Він нікого не вбивав, не проливав нічиєї крові, не бажав нікому зла. Щоправда, він не боровся проти фашизму із зброєю в руках, не засуджував його відверто, на повний голос, але в цьому, мовляв, він не відрізнявся від більшості своїх співвітчизників. Що вдіє беззбройна людина проти могутньої машини влади? І тут у німця вихоплюються слова: «Адже не кожний може бути Генріхом Майном!»

Ці слова дуже знаменні. Байдуже, що авторка вклала їх в уста пристосованця, людини пасивної, саме пасивність якої робить її співучасником фашистських злочинів. Важливо, що ім'я Генріха Манна стало символом, почало асоціюватися з такими поняттями, як незламна мужність, послідовність, принциповість, протиборство злу в ім'я людини і людства, в ім'я справжньої демократії, справжньої культури, в ім'я щасливого майбутнього.

Генріх Манн — людина і письменник — своєю творчістю, своєю громадською діяльністю здобув глибоку пошану всіх прогресивних людей світу. І те, що його ім'я стало для мільйонів символом громадянської мужності, гідної наслідування і глибокого захоплення, — було логічним наслідком всього життя письменника,.

Генріх Манн народився 27 березня 1871 року. Це був рік Паризької комуни і рік, коли щойно створена імперіалістична агресивна держава кайзера Вільгельма І та його «залізного канцлера» Бісмарка святкувала, захлинаючись від захоплення, свою перемогу над Францією. Цей рік дав Німеччині великих борців проти кайзерівського рейху і його людиноненависницької ідеології — Карла Лібкнехта, Розу Люксембург, Генріха Манна. Вони були дуже різні, ці троє, народжені у 1871-му, — комуністи Лібкнехт та Люксембург і буржуазний гуманіст Генріх Манн. Але було й таке, що єднало цих людей, — ненависть до імперіалізму, до несправедливих воєн, до експлуатації людини людиною, до войовничої буржуазності, огидного міщанського духу німецького бюргера, раба, що плазує перед владою, і велика любов до трудового народу.

У творчості видатного німецького письменника щасливо поєдналися велика загальноєвропейська культурна традиція і глибоке знання національної дійсності. Генріх Мани з молодих років був захопленим шанувальником французького народу, прекрасного мистецтва і культури Італії. Найвеличнішою подією в історії людства він вважав Французьку революцію, яка «коштувала стільки крові, осяяла казковим світлом наступні століття і досі зігріває людей». Манн високо цінував великих французьких письменників Стендаля, Бальзака, Золя. Він бачив у них митців, які служили своєму народові і прогресу людства. На думку Манна, письменник повинен виконувати «всі веління розуму, стати агітатором, вступити в союз із народом проти влади, всю силу слова віддати боротьбі народу, яка і є боротьбою розуму». Ці слова написані ще 1910 року. В них сформульоване його письменницьке і громадянське кредо. Таких митців, як Золя, Генріх Манн глибоко поважав саме за те, що вбачав у їхньому житті й творчості здійснення цієї високої місії письменника.

Захоплення історією і літературою сусідніх народів було виявом не тільки загальногуманістичних принципів, демократичних переконань Генріха Манна, а й його справжнього інтернаціоналізму. Письменник неухильно, з самого початку свого літературного шляху, виступає проти всіляких форм національної зверхності й нетерпимості, проти буржуазного націоналізму та шовінізму. В своїх публіцистичних і літературознавчих статтях «Дух і дія», «Вольтер і Гете» (обидві 1910), «Гюстав Флобер і Жорж Санд», есе про Золя (1915), в такому масштабному творі, як дилогія про французького короля-гуманіста «Молоді літа короля Генріха IV» та «Зрілість короля Генріха IV» (1935–1938), Генріх Манн — інтернаціоналіст підкреслює свою пошану до революційного духу Франції, до її мужнього й некорисливого народу, який віками, не боячись смерті, підіймаючись знову й знову після поразок, боровся за свободу й людську гідність.