Тоді король Наваррський дожидав підкріплень. Офіцерові, що привів їх, він звелів розмістити солдатів на постій у містечку, що називалось Гонто. Всі чули, як він сказав, що завтра сам туди приїде. Але він уже знав, що в загоні є людина, якій доручено його вбити; саме тому він і сказав про свій намір так голосно й начебто безтурботно. Щойно зійшло сонце, король Наваррський вирушив до Гонто з трьома своїми дворянами: д'Арамбюром, Фронтенаком і д'Обіньє. Напівдорозі їм спіткався верхівець, і вони впізнали в ньому одного дворянина з-під міста Бордо. Троє супутників короля затисли коня того дворянина між своїми кіньми, а королю Наваррському лоскотав серце страх — гостріший, ніж у відкритому бою, де ляк перемагаєш рішучістю. Король уже радніший був кинутись навтікача, проте бадьорісінько спитав зустрінутого дворянина, чи добрий у нього кінь, а почувши у відповідь «так», — під'їхав ближче, почав обмацувати коня й захотів його купити. Гаваре — так звали дворянина — поблід, він не знав, що й думати, але хіть-нехіть сплигнув з коня. Король сів у сідло й зразу сягнув рукою до пістолів. Курок у одного був зведений.
— Гаваре, — сказав король, — я знаю, що ти хочеш мене вбити. А тепер я можу вбити тебе, якщо захочу. — І вистрелив угору.
— Величносте, — відповів підісланий убивця. — Ваша великодушність відома всім, і ви не відберете в мене коня, вартого шістсот ліврів.
Короля Наваррського про це вже повідомили, як і про те, що кінь мав бути платою за його вбивство. Тому він завернув коня і чвалом погнав його до Гонто, а там віддав своєму офіцерові, наказавши якось без галасу спекатися того негідника. Гаваре згодом повернувся в лоно католицької церкви. Тоді, коли за доброго коня хотів убити короля Наваррського, він належав до протестантської,— а насправді не був ні сим ні тим. Він просто був із певної породи людей: ті люди ненавидять Анрі, й квит. Анрі вже відчуває ту ненависть, і кара дедалі більше здаватиметься йому марною. Бо вбивці з'являтимуться все нові й нові.
Це був тільки перший.
Фама
Другий не забарився, і то був іспанець; сушити голову, звідки він прибув, не довелося. Він був зизоокий, мав широченні ніздрі й напухле чоло — одно слово, аж ніяк не красень. Цей Лоро, як він себе назвав, пропонував здати королю Наваррському одну іспанську прикордонну фортецю — під таким приводом він хотів дістатися ближче до короля, та нічого в нього не вийшло. Ті самі дворяни, що оборонили короля Наваррського від Гаваре, привели іспанця у відкриту галерею, що оперізує Неракський замок, а там поставили його під стіну й самі утворили живий бар'єр, через який Лоро мусив говорити з королем. Нічого путнього сказати він не зміг, тільки якісь облудні вигадки, і другого дня так само, а тому його розстріляли. Нелегко впоратися з тим, кого підносить угору сама доля, а вона вже навіть показувала мигцем своє обличчя. Обидва замахи на життя Анрі краще ніж будь-що довели, що він починає робитись неабиякою силою.
Він поки що обмежував себе, лишався на власній землі, але її всю перекопав копитами свого коня, поки кожна грудка стала належати йому й давати йому плід. Міста були здобуті й скорені одне по одному, людей він теж неухильно завойовував — не силою, бо штурмом слід брати тільки мури, а нe людей. Вони приступніші для виявів приязні — надто тоді, коли вже чекали, що їх повісять. Тоді до них доходить заклик бути розважними й людяними— а це ж і є мета істинної віри. Спочатку вони воліли вішатись самі, та врешті більшість зрозуміла, в чому їхнє справжнє добро, — хай навіть ненадовго, на якихось кілька поколінь, але зрозуміла.
Новий намісник губернатора Гієнні не був йому ворогом, він уже не міг собі такого дозволити. А Дамвіль, губернатор сусідньої провінції Лангедоку, був друг Анрі. Непохитно стояла над океаном, посередині довгого узбережжя, фортеця Ла-Рошель. Від неї навскоси на південь тяглась межова лінія: південніше від тієї лінії більшість населення була за короля Наваррського. Ці люди, правда, покладали на нього дуже різні надії, але їх була велика сила.
Найпростіші з-поміж них називали його просто noust Henric, та й годі, але вкладали в ці слова дуже багато: його щоденні зусилля й турботи в них перед очима протягом кількох років, і те, на що він витрачав гроші, й те, за що він підносив зброю, і саму його постать — вершника в камзолі з рубчастого оксамиту, і щоки, засмаглі, як у них, і погляд, лагідний, але твердий, і коротеньку борідку. Коли він проїздив повз них, вони почували, що їм живеться безпечніше: мир у країні, завжди такий хисткий, тепер укріпився по-справжньому. Інші — вчені чи бодай більш тямущі — часто розмовляли між собою про те, яка в короля Наваррського вдача. І вже тоді починали казати, що розум у нього швидкий, що поводиться він просто знаменито і прямує до своєї мети з великою мужністю. З такого тіста ліпляться найбільші державці, запевняли вони один одного, — і кожен сам був щиро в цьому переконаний, хоча й не без сприяння канцелярії королівства Наваррського.