«Ти диви, махає як ложкою. Будуть ще з нього люди».
Мусій сказав це українською і майже не здивувався, коли жінка заволала:
— Господи! Наші!
Пройдисвіт не знав крилатої фрази «Чи залишилися ще в Україні люди?», проте знав багато іншого. Причому, здебільшого підтверджене власним досвідом.
Олена була лише трохи молодшою за Мусія, та й красивою назвати її було важко. Хоча й не потворна. Жінка ніяк не могла оговтатися. Іще не маючи змоги звестися на ноги, в яких після грубої мотузки боляче відновлювався кровообіг, вона поповзла до ворожбита:
— Візьми мене з собою! Я хочу додому! Мій синок там! Синок! Андрійко!
— Це рабиня Даудова, — пояснив Ешу. — Якщо він довідається, то…
— Не довідається! Вони збиралися кудись далеко скакати. Мене прихопили, а не когось іншого, бо за викрадення вільної все ж покарати можуть, а за мене їм нічого не загрожувало!
Пройдисвіт пам’ятав ще з Єгипту, що християнам заборонено тримати рабів, проте в житті всяке буває.
Він дивився на жінку, а сам, як отой пророк, бачив своє майбутнє.
Хоча він ніколи не забуде ані лятавку, ані Мар’яну, вони зійдуться, і він звикне, пов’яже свою долю із жінкою, яка, скоріш за все, не може більше мати дітей.
Утім, один син у нього вже є. Он як вдало келеп тримає.
Патріарх Атанасій уважно роздивився текст на монетах. Він знав, що одна з монет — яка, до речі, відрізнялася вагою, — пуста зсередини і там є шматочок паперу чи пергаменту, проте діставати не став. Бо на тому шматочку дуже простим шифром було написане щось таке, що ніяк не могло зашкодити гетьманові. Розрахунок простий — якщо цей папірець знайдуть, то не стануть придивлятися до написів на самих монетах.
А оцей шифр знали лише вони вдвох.
Буває, буває… Головний посланець, духовна особа, щез по дорозі, тож залишається тільки гадати — чи потонув корабель, чи пірати, чи, можливо, схопив хтось…
Добре, що посланець, навіть під тортурами, міг видати лише кілька слів, значення яких сам не знав…
А оцей, чиїм завданням було відвертати увагу, по суті смертник, — цей добрався.
— Скажеш гетьманові, що монети — ассирійські.
Мусій раптом зрозумів, що це — неважливо. Єдине, що має значення, — напис на монетах, сенс якого йому знати не треба. А ассирійські чи гішпанські — це вже він має просто сказати. Гетьману це непотрібно.
— Брате Марку, видай йому грошей на зворотний шлях та ще… п’ятдесят золотих нагороди. Заслужив. Так що благословляю тебе, чадо. І ясновельможного пана гетьмана також, передай це обов’язково.
Тепер патріарх знав ім’я купця, який доставить у Бейрут (або, якщо знесе вітром, то у Тріполі чи в Яффу{70}) тисячу (цілу тисячу!) євангелій, надрукованих арабською та грецькою мовами.
Дар гетьмана Івана Мазепи християнам Близького Сходу.
Від автора
Посилка загадкових монет до антіохійського патріарха дійсно мала місце, і патріарх дійсно відповів, що вони ассирійські, чого не могло бути, бо Ассирія ніколи не карбувала своєї монети, про що й патріарх, і Мазепа знали, адже ассирійські часи досить докладно описані в Біблії та в античних авторів, а тодішня освіта ґрунтувалася на цих двох фундаментах.
Надруковане арабською мовою «коштом гетьмана Мазепи» Євангеліє досі відоме лише в одному примірнику, який зберігається в Румунії, — до речі, пошуки серед християн Близького Сходу можуть бути успішними. Місцем видання книги вказано Алеппо (Халеб), що також неможливо, бо Халебська друкарня була уніатською.[88] Відносини ж між греко-католиками і православними на Близькому Сході були ще гіршими, аніж в Україні. До того ж правителі Халеба та Дамаска (де знаходилася патріархія) воювали між собою. Враховуючи те, що й світська влада, і духівництво Туреччини вважали арабську абетку священною, а також те, що указ султана Баязета II від 1485 року про заборону друкарства арабською, турецькою та персидською мовами протримався до 1727 року[89] (тобто Мазепине Євангеліє — це ще й один з найдавніших арабських стародруків), можна виснувати, що, скоріше за все, воно надруковане в Бухарестській друкарні, куди арабський шрифт було доставлено морем.
Усе інше — творчий домисел автора, крім, звичайно, тих місць, які мають позначку — «історичний факт»))))))))).
Між іншим, у листуванні Румунської академії наук з приводу придбання цього Євангелія, яке мало місце на початку 1960-х pp. (тобто при владі комуністів і ще до того, як румунська компартія посварилася з радянською), — так от у цьому листуванні Мазепа кілька разів названий великим.
89
Греко-католицькі та сирійсько-католицькі друкарні вважалися власністю європейських консулів. Утім, вони існували недовго.