Бувай здоров!
ЛИСТ XXXIV
Сенека вітає свого Луцілія!
Здається мені, що росту, окрилююсь і, скинувши з плечей літа, насолоджуюся молодечим запалом, коли чи то з твоїх листів, чи з учинків розумію, наскільки ти перевершив самого себе, не кажу вже про юрбу: ти давно залишив її позаду. Якщо селянина втішають перші плоди виплеканого ним деревця, якщо пастух радіє ніжному молодняку, якщо кожен у своєму вихованцеві бачить власну юність, то що, гадаєш, повинні відчувати ті, хто виплекав у когось його вроджений хист, хто тільки-но під рукою чув податливу вдачу - і раптом замилувався її зрілістю? Ти вже не чужий мені.
Ти - мій твір. Отож, коли я запримітив твоє обдарування, відразу ж узявся за тебе: став переконувати, підганяти гостряком(1), не дозволяючи тобі перейти на повільну ходу,- то й нині роблю, але з тією різницею, що понукаю вже не повільного, а того, хто біжить, та ще й мене понукає. Мабуть, запитаєш, чого б я ще вимагав од тебе.- Справді, досягнено чимало; недарма кажуть: «Початок - наполовину зроблене діло»(2). Це стосується також душі: хто бажає стати доброчесним, той вже на половині дороги до самої доброчесності. А знаєш, кого назву доброчесним? Людину досконалу, цілісну, яку не зможе зіпсувати жодна сила, жодна скрута. Таким у майбутньому бачу і тебе, якщо й далі будеш не менш завзятим і наполегливим, якщо намагатимешся, щоб не було розбіжностей між твоїми вчинками та словами: щоб вони відповідали одне одному, мовби карбовані були однією печаткою. Ще немає ладу в душі тієї людини, чиї вчинки - безладні.
Бувай здоров!
ЛИСТ XXXV
Сенека вітає свого Луцілія!
Коли так ревно прошу тебе, щоб ти не занедбував своїх занять, то я стараюся передусім для себе: хочу, щоб ти був мені другом. А це можливе лишень тоді, коли продовжуватимеш почату справу - вдосконалюватимеш себе. Тепер ти любиш мене, але ще не став моїм другом.- «То як? Хіба то різні речі?» - Авжеж! Та ще й цілком неподібні: хто твій друг, той неодмінно любить тебе, але той, хто любить тебе, той ще не мусить бути твоїм другом. Тим-то дружба - завжди корисна; любов - іноді й шкідлива. Тож удосконалюйся хоча б заради того, щоб ти навчився любити. А ще - поспішай, коли вдосконалюєшся для мене, аби не трапилося, що збагатишся мудрістю для когось іншого. А я вже наперед смакую плоди, вже уявляю, як-то ми живемо, наче однією душею, як-то, полишаючи мене з віком, мені знову передається моя снага - від тебе, хоч ти вже і не настільки молодший. Але я ще й у дійсності хочу відчувати радість. Вона, щоправда, напливає на нас від тих, кого любимо, навіть за їхньої відсутності, вона навідує нас, та радість, радше - легка її тінь. Бачити, бути обіч, розмовляти - лише в тому є щось від живої насолоди(1). А ще коли бачиш не тільки того, кого б хотів бачити, але й саме такого, яким хотів би його бачити. Зроби ж мені великий дарунок - подаруй самого себе! А щоб не баритися, думай над тим, що ти - смертна людина, а я - людина стара. Поспішай до мене, але до себе - насамперед! Удосконалюйся, але найперше дбай про те, аби ти був у злагоді з самим собою. Кожен раз, коли схочеш пересвідчитися, чи вже чогось осягнув, задумайся над тим, чи нині бажаєш того самого, чого й учора бажав. Переміна бажань - ознака пливкої душі, яка з'являється то тут, то там,- куди вітер подме. Не блукає лиш те, що на стійкій засаді. Такою перевагою втішається хіба мудрець або в якійсь мірі той, кому вже не так далеко до тієї досконалої мудрості. Яка тут різниця? - Той другий, хоч і не змінює місця, все ж похитується, мов на хвилі, перебуває в русі; перший - навіть не похитується.